Медична та психологічна реабілітація військовослужбовців, членів їхніх сімей та мирного населення: теоретико-правовий аналіз

Анотація

У статті проаналізовано сучасні наукові та правові підходи до визначення понять «медична реабілітація» та «психологічна реабілітація» в контексті збройної агресії Російської Федерації проти України. Простежено взаємозв’язок між національними конституційними гарантіями та міжнародними правовими зобов’язаннями держави щодо забезпечення комплексної допомоги військовослужбовцям, їхнім сім’ям і цивільному населенню, яке постраждало від поранень, інвалідності чи психологічних травм. Окреслено основні етапи розвитку доктрини реабілітації в українській науці: від акценту на відновленні фізичних функцій військових до поступового розширення досліджень у психологічному, соціальному та правовому вимірах.

Розглянуто ключові праці українських та зарубіжних учених, які наголошують на необхідності інтегрованого підходу до медичної та психологічної реабілітації. Висвітлено внесок міжнародних організацій, зокрема ВООЗ і НАТО, у формування технічних стандартів і рекомендацій щодо допомоги як військовослужбовцям, так і цивільним жертвам війни. Встановлено, що у світовій практиці переважає інтегративний підхід: реабілітація розглядається як безперервний, мультидисциплінарний процес, що охоплює не лише терапевтичні й психотерапевтичні заходи, а й соціальну інтеграцію, відновлення професійної діяльності та забезпечення правових гарантій для постраждалих.

Особлива увага приділяється методологічним викликам уніфікації української доктрини реабілітації з міжнародними стандартами. Попри значні досягнення українських дослідників у наголошенні на психосоціальному вимірі реабілітації, збереження біомедичного домінування вказує на потребу глибшого міждисциплінарного синтезу. Це особливо важливо для того, щоб реабілітація не обмежувалася короткостроковими терапевтичними результатами, а сприяла довготривкій стійкості окремих осіб, сімей і спільнот.

Додатково підкреслюється, що реабілітацію слід концептуалізувати не лише як медичну послугу, а й як невід’ємний елемент перехідного правосуддя та післявоєнного відновлення. Інтеграція реабілітаційної політики в правозахисну парадигму посилює легітимність державних заходів, зміцнює соціальну стабільність та підтримує реінтеграцію вразливих груп у суспільство. Зроблено висновок, що медична та психологічна реабілітація в умовах війни повинні розглядатися як фундаментальні права людини, реалізація яких потребує створення державою комплексної системи заходів на основі міжнародних стандартів і національних гарантій.