Адміністративно-процесуальні механізми регулювання та контролю у сфері відновлювальної енергетики в Україні

Анотація

У статті розглянуто адміністративно-процесуальні механізми державного регулювання у сфері відновлювальної енергетики України як ключового напряму забезпечення енергетичної безпеки держави та реалізації принципів сталого розвитку. Актуальність теми зумовлена необхідністю переходу на альтернативні джерела енергії в умовах воєнного стану, руйнування енергетичної інфраструктури та виконання міжнародних зобов’язань України у сфері декарбонізації.

Визначено, що відновлювані джерела енергії – це постійно або періодично діючі потоки енергії з природних джерел, які поновлюються швидше, ніж споживаються. Досліджено термінологію, зокрема співвідношення термінів «альтернативна», «поновлювана» та «відновлювальна» енергетика, що використовуються у законодавстві України та міжнародно-правових актах. Проаналізовано положення національного законодавства, зокрема Законів України «Про альтернативні джерела енергії», «Про ринок електричної енергії», а також підзаконних актів, що регулюють порядок видачі дозволів, ліцензування діяльності у сфері енергетики, стимулювання інвестиційних проєктів.

Особливу увагу приділено правовому статусу суб’єктів адміністративно-процесуальних відносин у сфері відновлювальної енергетики, серед яких – Кабінет Міністрів України, Міністерство енергетики, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), Державна регуляторна служба України, а також іншими уповноваженими суб’єктами.

Визначено, що адміністративно-процесуальні механізми у цій сфері охоплюють дозвільно- ліцензійні, контрольно-наглядові, стимулюючі та реєстраційні процедури, спрямовані на забезпечення законності, ефективності та прозорості функціонування енергетичних підприємств. Проаналізовано порядок видачі ліцензій на виробництво електроенергії з альтернативних джерел, процедури технічного приєднання до електромереж, а також роль державного контролю у дотриманні стандартів безпеки та екологічних вимог.

Визначено, що попри помітні успіхи України у розвитку «зеленої» енергетики до 2022 року, сфера зіткнулася із серйозними викликами, спричиненими повномасштабним вторгненням та внутрішніми регуляторними перешкодами.

Досліджено низку проблем адміністративно-правового регулювання галузі, серед яких – фрагментарність нормативно-правової бази, надмірна зарегульованість дозвільних процедур, відсутність єдиної електронної системи адміністрування та недостатній рівень координації між органами виконавчої влади. Обґрунтовано доцільність запровадження цифрових інструментів управління, спрощення адміністративних процедур, а також гармонізації українського законодавства з нормами Європейського Союзу.

Зроблено висновок, що вдосконалення адміністративно-процесуальних механізмів у сфері відновлювальної енергетики є необхідною умовою для формування конкурентного енергетичного ринку, залучення інвестицій, зменшення енергетичної залежності та зміцнення енергетичної стійкості України. Це також сприятиме інтеграції України до європейського енергетичного простору та забезпеченню сталого розвитку в умовах глобальних викликів і воєнних загроз.