Процесуальне представництво в цивільному процесі: сучасний стан та перспективи розвитку

Анотація

У статті досліджено теоретико-правові та практичні аспекти інституту процесуального представництва в цивільному процесі України. Актуальність теми зумовлена трансформаціями правової системи, реформуванням судочинства, цифровізацією правових процедур і необхідністю адаптації національного законодавства до європейських стандартів. Метою роботи є визначення сутності, ролі та значення процесуального представництва, аналіз проблем його нормативного регулювання та практичного застосування, а також формування пропозицій щодо вдосконалення цього інституту.

У ході дослідження розглянуто основні наукові підходи до розуміння природи процесуального представництва, його класифікаційні ознаки та значення для забезпечення права на справедливий суд. Проведено аналіз чинного законодавства, зокрема положень Конституції України та Цивільного процесуального кодексу, а також практики Європейського суду з прав людини, що впливає на тлумачення і реалізацію права на представництво у судовому процесі.

Особливу увагу приділено сучасним викликам, серед яких – адвокатська монополія, проблеми доступу до правосуддя для соціально вразливих груп, зловживання процесуальними правами представників сторін, а також цифровізація судочинства. Виявлено низку прогалин у правозастосовній практиці та потребу в оновленні нормативної бази, що регулює діяльність представників у суді.

У результаті сформульовано напрями вдосконалення інституту процесуального представництва, які включають оновлення законодавчих положень, підвищення кваліфікації учасників процесу, розвиток електронного судочинства та впровадження європейських стандартів професійної етики. Додатково акцентовано на необхідності створення єдиних методичних рекомендацій для представників, забезпечення прозорості їх діяльності та посилення контролю за дотриманням етичних норм у процесі здійснення представництва. Зроблено висновок, що подальше вдосконалення правового регулювання цього інституту є необхідною умовою забезпечення ефективного, справедливого й доступного правосуддя в Україні, а також важливим чинником підвищення довіри суспільства до судової системи.