Співвідношення завдань та повноважень Кабінету Міністрів України на основі конституційного законодавства

Анотація

Виконавча влада є однією з трьох гілок державної влади, що забезпечує належне функціонування державного механізму. Динамічні суспільні процеси, сучасні виклики та стрімкість соціальних трансформацій стають предметом її безпосередньої діяльності. Ефективність функціонування виконавчої влади, зокрема її вищого органу – Кабінету Міністрів України, детермінована не лише якістю кадрового потенціалу, а й чіткістю нормативного визначення її організаційних засад: мети, завдань та повноважень. У цьому контексті актуальності набуває проблема оптимального балансу між державним регулюванням у сферах компетенції виконавчої влади та можливістю їх саморегулювання.

Правове підґрунтя діяльності органів виконавчої влади закріплене в нормах конституційного та поточного законодавства, які регламентують їхню організацію, завдання та повноваження. Завдання визначають стратегічні напрями та мету існування відповідної інституції. Повноваження, у свою чергу, є конкретними правовими інструментами для реалізації цих завдань, що втілюються у створенні адміністративно-правових фактів. Саме коректність співвідношення між завданнями та повноваженнями виступає ключовим фактором ефективності урядових інституцій.

Представлене дослідження зосереджено на аналізі співвідношення нормативної регламентації завдань і повноважень уряду. Метою роботи є класифікація цих категорій, виявлення закономірностей у механізмі реалізації завдань через відповідні повноваження, а також ідентифікація недоліків у їх правовому взаємозв’язку.

Нормативно-правовою основою наукового дослідження слугують Конституція України та Закон України «Про Кабінет Міністрів України». Із застосуванням методу аналізу та формально-юридичного методу було охарактеризовано завдання, покладені на уряд України, та систематизовано його повноваження. Розмежування повноважень за сферами регулювання дозволяє здійснити їх обґрунтоване зіставлення із відповідними завданнями. Отримані результати створюють підґрунтя для виявлення закономірностей та недоліків у практиці їх взаємодії, що дозволить акцентувати увагу на проблемних аспектах законодавства та сприятиме його подальшому вдосконаленню.