Реалізація громадянами Європейського Союзу права на захист своїх прав та свобод в суді

Анотація

Досліджено конституційний принцип права на ефективний судовий захист у правопорядку Європейського Союзу (ЄС), який набув фундаментального значення завдяки прецедентному праву Суду Європейського Союзу (СЄС) та був кодифікований у статті 47 Хартії основних прав ЄС як основна процесуальна гарантія. У статті здійснено аналіз багаторівневої моделі судового захисту, яка включає національні судові системи, що функціонують як «суди Союзу», та централізовану систему СЄС. Визначено, що механізм попереднього рішення (ст. 267 ДФЄС) є наріжним каменем у забезпеченні уніфікованого тлумачення та застосування права ЄС, а також основним засобом для громадян, аби опосередковано винести справи, що стосуються їхніх прав, на вищий рівень юрисдикції. Особливу увагу приділено імперативним принципам, які зобов’язують національні суди: принцип верховенства, який вимагає відмови у застосуванні національних норм, що суперечать праву ЄС; принцип ефективності, що забороняє національні процесуальні правила, які роблять реалізацію прав ЄС практично неможливою; та принцип еквівалентності, що вимагає однакового застосування процесуальних правил до спорів, заснованих на національному праві та праві ЄС. Проаналізовано значні обмеження прямого доступу індивідуальних заявників до СЄС через процедуру скасування актів (ст. 263 ДФЄС) та застосування доктрини «безпосередньої та індивідуальної причетності» (Plaumann formula), що є серйозним бар’єром. Додатково досліджено доктринальну концепцію естопеля (estoppel) у міжнародному публічному праві та її потенціал як допоміжного інструменту забезпечення процесуальної добросовісності (bona fides) у відносинах між державами-членами та у спорах, що стосуються прав громадян. Зроблено висновок про те, що право на судовий захист громадян ЄС забезпечується надійним, але процедурно складним та розподіленим механізмом судової співпраці, ефективність якого прямо залежить від активної ролі національних судів та їхньої готовності повною мірою реалізовувати зобов’язання, що випливають із права Союзу.