Забезпечення соціальної справедливості в реалізації права на охорону здоров’я: конституційні підходи під час воєнного стану

Анотація

У статті досліджується конституційно-правовий аспект забезпечення соціальної справедливості у сфері реалізації права на охорону здоров’я в умовах воєнного стану. Проаналізовано положення статті 49 Конституції України, яка гарантує право кожного на безоплатну медичну допомогу, та виявлено суперечність між конституційними приписами й практикою їх реалізації через фінансування Програми медичних гарантій, що залежить від бюджетних можливостей. Аргументовано, що формальне закріплення безоплатності не гарантує фактичної рівності доступу до медичних послуг, особливо в умовах збройної агресії.

У дослідженні розглянуто зміст поняття «соціальна справедливість» у контексті права на охорону здоров’я, зокрема крізь призму міжнародних документів – Декларації Генеральної Асамблеї ООН 2019 року про універсальне охоплення послугами охорони здоров’я та Цілей сталого розвитку ООН. Узагальнено практику Європейського суду з прав людини, яка підтверджує, що політика в сфері охорони здоров’я належить до межі розсуду держави, але водночас покладає на неї обов’язок забезпечувати доступність послуг для найбільш вразливих груп населення.

Особливу увагу приділено проблемам доступу до медичної допомоги під час війни: руйнування медичної інфраструктури, загроза життю медичних працівників, обмежені можливості надання первинної та спеціалізованої допомоги, брак ресурсів та нерівність у доступі між різними категоріями населення.

Аргументовано, що забезпечення соціальної справедливості в умовах війни вимагає пріоритетного захисту найбільш уразливих категорій – мешканців прифронтових територій, внутрішньо переміщених осіб та медичних працівників.

Зроблено висновок, що реалізація конституційних гарантій права на охорону здоров’я можлива лише за умови поєднання юридичних, фінансових і соціальних механізмів, які мають адаптуватися до реалій воєнного стану. Новизна дослідження полягає в обґрунтуванні того, що соціальна справедливість у сфері охорони здоров’я повинна розглядатися як критерій розподілу ресурсів та як засіб мінімізації нерівності у доступі до медичних послуг у кризових умовах.