Множинне громадянство: чи справді українське законодавство потребувало модернізації?

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу правового статусу множинного громадянства в Україні у контексті міжнародного досвіду, європейських стандартів та внутрішньополітичної ситуації, спричиненої повномасштабною агресією російської федерації. В умовах зростання міграційних процесів та на тлі війни, мільйони українців опинилися за межами держави. Це створює нові виклики для національного законодавства, зокрема щодо громадянського статусу цих осіб, їхніх прав та обов’язків перед державою.

У дослідженні розглядаються міжнародні правові акти, такі як Європейська конвенція «Про громадянство», та підходи окремих держав до подвійного і множинного громадянства (наприклад, Польщі, Франції, Іспанії, Латвії). Особлива увага приділяється правовому аналізу чинного законодавства України, а саме: Конституції України, Закону України «Про громадянство України», а також положенням прийнятого 18 червня 2025 року Верховною Радою України в другому читанні та в цілому як закон проект Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України. Окреслено можливі переваги цього законодавчого нововведення: зміцнення зв’язків із закордонними українцями, підтримка демографічної ситуації, правове врегулювання статусу іноземних воїнів тощо.

Водночас підкреслюються ризики, зокрема щодо питань військового обов’язку, національної безпеки та потенційних колізій із чинними конституційними нормами. Стаття також торкається етичного та політичного аспекту біпатризму, особливо серед державних службовців. Вказується на доцільність законодавчого оновлення у сфері громадянства та необхідність системного і збалансованого підходу до впровадження множинного громадянства в Україні.

У підсумку надано висновки про те, що множинне громадянство може стати важливим інструментом національної політики, що сприятиме поверненню громадян, залученню діаспори, та інтеграції до європейського простору. Водночас законодавство потребує чіткішого регулювання та балансування між правами громадян і вимогами державної безпеки. Прийняття відповідного закону має відбуватись з урахуванням воєнного стану та можливих конституційних обмежень.