Правові питання проходження ВЛК окремими категоріями військовозобов’язаних та оголошення їх в розшук у зв’язку із можливим вчиненням адміністративного правопорушення

Анотація

Стаття присвячена дослідженню окремих аспектів процедури проходження військово- лікарської комісії військовозобов’язаними, які подали до ТЦК та СП заяву, про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, та відповідно реалізували своє право на відстрочку (з врахуванням того факту, що на момент оголошення військовозобов’язаного в розшук, термін дії відстрочки не закінчився). Авторами проаналізовано окремі випадки, коли військовозобов’язані можуть проходити військо-лікарські комісії на визначення придатності за станом здоров’я до військової служби.

Дослідження виявляє подвійну природу трактування норм чинного законодавства, з боку територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, в деяких регіонах України. З однієї сторони, ТЦК та СП самостійно, в більшості випадків, не направляють військовозобов’язаних, які мають відстрочку або подали заяву про неї, для проходження ВЛК, з іншої – відмовляють їм у наданні відстрочки через непроходження ВЛК або оголошують таких осіб у розшук під час діючої відстрочки за непроходження (відмову від проходження) ВЛК.

Вказана обставина має значний вплив на сучасне суспільство, так як не однакове трактування норм чинного законодавства України з боку деяких ТЦК та СП створює серйозну загрозу для дотримання конституційних прав та і свобод людини в Україні. Автори підкреслюють критичну важливість забезпечення прозорості та однакового трактування вказаних випадків, що дозволить усім суб’єктам владних повноважень та військовозобов’язаним вірно розуміти та дотримуватися норм чинного законодавства України щодо питань процедури проходження ВЛК військовозобов’язаними.

У статті аналізується випадки, коли військовозобов’язані, які звернулася із заявою про відстрочку, або вже мають відстрочку, можуть бути направлені для проходження військово- лікарської комісії. Також авторами проаналізована судова практика із відповідних питань, що  дозволило зробити ґрунтовний аналіз наявної проблеми та запропонувати шляхи її вирішення. Додатково досліджено, що судова практика в даному випадку, може слугувати певним орієнтиром для напрямків подальшого вдосконалення нормативно-правової бази, та свідчить про наявність значної кількості випадків не однакового застосування норм законів та підзаконних нормативно- правових актів.