Методологічна модель класифікації публічно-правових спорів у сфері містобудування

Анотація

Стаття присвячена дослідженню методологічних засад класифікації публічно-правових спорів у сфері містобудування як інструменту впорядкування правозастосовної практики та підвищення рівня правової визначеності у цій складній галузі. Актуальність дослідження зумовлена відсутністю цілісної науково обґрунтованої класифікаційної моделі, що унеможливлює системне осмислення публічно-правових конфліктів, які виникають на стику владних повноважень органів державного контролю, приватних інтересів забудовників та суспільної потреби у впорядкованому використанні територій. У контексті реформування містобудівного законодавства та трансформації судової практики постає потреба у створенні методологічного підґрунтя для розмежування видів спорів і формування єдиних критеріїв їх кваліфікації. У дослідженні проаналізовано наявні у доктрині підходи до класифікації публічно-правових спорів, зокрема причинно-фактичний, предметний, юрисдикційний і функціональний, які, попри практичну цінність, залишаються фрагментарними й не відтворюють системної логіки розвитку містобудівного конфлікту. Автором запропоновано варіант природної (наукової) класифікації, побудованої на інтеграції матеріально- правових, процесуально-правових і функціональних критеріїв, методологічним ядром якої є розмежування на первинні та похідні спори, що відображає причинно-наслідковий характер публічно-правових відносин у сфері містобудування. У межах розробленої системи виокремлено шість категорій спорів: ті, що виникають у процесі державного архітектурно-будівельного контролю; похідні спори, пов’язані з реалізацією приписів контролюючих органів; спори у сфері державного архітектурно-будівельного нагляду; спори щодо надання адміністративно-правових послуг; похідні спори, що виникають із процедур надання таких послуг; а також спори щодо оскарження містобудівної документації. Зазначена класифікація виконує не лише систематизуючу, а й аналітичну функцію, сприяючи виявленню типових порушень у сфері контролю, нагляду та дозвільних процедур, забезпеченню єдності судової практики й формуванню цілісного уявлення про динаміку публічно-правових відносин у сфері містобудування. Отримані результати мають як теоретичне (у контексті розвитку юридичної методології), так і практичне значення (для підвищення ефективності правозастосування, прогнозування типових конфліктів і вдосконалення судової кваліфікації спорів).