Захист прав людини в умовах воєнного стану

Анотація

У статті досліджуються особливості забезпечення та захисту прав людини в умовах воєнного стану. Постановка проблеми зумовлена тим, що воєнний стан передбачає тимчасове обмеження окремих прав і свобод, проте такі обмеження мають залишатися правомірними, пропорційними та відповідати національному законодавству, Європейській конвенції з прав людини та міжнародним стандартам. Зазначається, що забезпечення прав людини в умовах воєнного стану ґрунтується на поєднанні норм національного конституційного права, міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права.

У статті аналізуються механізми національного та міжнародного захисту прав людини, включно з інституціями Верховної Ради України, Уповноваженим з прав людини, судами та міжнародними органами, такими як ЄСПЛ, МКС та ООН. Досліджується досвід інших держав та доводиться, що ефективний захист прав людини у воєнний час можливий лише за умов збереження незалежності судової влади, прозорості урядових дій і активної участі інституту омбудсмену. Особлива увага приділяється правам на життя, свободу, недоторканність особи, приватне життя, свободу вираження поглядів та власність, а також принципам пропорційності, тимчасовості та недоторканності сутності правового статусу особи. Розглядаються ризики надмірного обмеження прав під приводом національної безпеки, використання цифрових реєстрів для моніторингу громадян та обмеження доступу до правосуддя в окупованих або прифронтових регіонах. Наголошується на необхідності дотримання міжнародних стандартів захисту цивільного населення у збройних конфліктах, які закріплені у Женевських конвенціях і Додаткових протоколах. Підкреслюється важливість інтегрованого підходу, що поєднує правові, інституційні та міжнародні механізми, для забезпечення реального захисту прав людини під час воєнного стану, запобігання зловживанням надзвичайними повноваженнями та побудови стійкої післявоєнної системи правосуддя.

Визначається, що інституційна архітектура захисту прав людини у воєнний час характеризується багаторівневою взаємодією, де національні органи виконують первинну функцію забезпечення прав і свобод, а міжнародні структури – функцію контролю, моніторингу та притягнення до відповідальності за їх порушення.