Конституційно-правове регулювання розкриття медичної таємниці в Україні

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню конституційно-правового регулювання розкриття медичної таємниці в Україні крізь призму балансу приватних і публічних інтересів. Підкреслюється, що інститут медичної таємниці є ключовим елементом гарантій права людини на приватність і недоторканність особистого життя, а також складовою системи захисту персональних даних. Водночас зазначений інститут має важливе значення для забезпечення національної безпеки, економічного добробуту та охорони основоположних прав і свобод.

У роботі проаналізовано конституційні положення, норми спеціального законодавства (Закони України «Про національну безпеку України», «Про захист населення від інфекційних хвороб» та інші), а також практику їх застосування у виняткових випадках, коли розкриття конфіденційної інформації визнається правомірним. Окрему увагу приділено питанню розкриття медичної таємниці з метою забезпечення національної безпеки та економічної стабільності.

Інститут медичної таємниці доцільно розглядати не лише крізь призму приватних прав пацієнта, але й у ширшому контексті захисту публічних і державних інтересів. Еволюція законодавчого підходу свідчить про поступове зміщення акцентів від комплексного охоплення всіх сфер життя, включно з охороною здоров’я, до пріоритету забезпечення суверенітету та демократичного ладу. Водночас навіть у межах нової парадигми охорона здоров’я й доступ до медичної інформації залишаються важливими чинниками, що безпосередньо впливають на економічний добробут суспільства.

Окремо розглянуто ситуації, пов’язані із забезпеченням економічного добробуту держави, зокрема повідомлення про професійні захворювання, ведення обліку інфекційних випадків і правове регулювання під час пандемії COVID-19. Такі дії є формою реалізації публічного інтересу, що водночас вимагає дотримання принципів законності, пропорційності та цільового використання отриманих даних. Також приділено увагу випадкам, коли розкриття медичної інформації є виправданим із позиції захисту прав людини — для запобігання поширенню інфекцій серед дітей, протидії домашньому насильству та забезпечення безпеки вразливих осіб.