Конституційно-правові засади визначення афілійованості релігійних організацій в Україні

Анотація

Стаття присвячена з’ясуванню конституційно-правових засад визначення афілійованості релігійних організацій в Україні в умовах воєнного стану. Обґрунтовується актуальність законодавчої новели щодо «афілійованості» як механізму мінімізації зовнішнього впливу на релігійне середовище за одночасного дотримання права на свободу світогляду і віросповідання. Досліджено, що в сучасних безпекових умовах держава вимушена поєднувати засади світськості, нейтральності та рівності конфесій із превентивними інструментами протидії загрозам, у тому числі через уточнення статусу та зв’язків релігійних організацій із іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до закону. Розкривається зміст ознак афілійованості релігійних організацій в Україні, які охоплюють як формально-правові зв’язки (статутні положення, рішення органів управління, включення до структури), так і організаційно-канонічну підлеглість (ієрархічне підпорядкування, кадрові погодження, затвердження статутів, обов’язковість соборних і синодальних рішень). Висвітлено співвідношення нового механізму з міжнародними стандартами у сфері прав людини, критеріями необхідності та пропорційності втручання, а також із конституційними вимогами до обмежень прав людини.

Методологічною основою дослідження є формально-юридичний, системний та порівняльно-правовий методи; використано аналіз Конституції України, спеціального законодавства, підзаконних актів і практичних матеріалів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії. Узагальнено підходи до ідентифікації ознак афілійованості, які на практиці поєднують оцінку документально підтверджених юридичних зв’язків і фіксацію реального організаційно-канонічного впливу. Зазначено про необхідність вироблення стандартів доказування та уточнення процесуальних гарантій для релігійних організацій.

Практичне значення роботи полягає у формулюванні пропозицій щодо вдосконалення правозастосовної практики: закріплення прозорого порядку встановлення ознак афілійованості, стандартизації змісту припису про усунення порушень, визначення вимог до доказів організаційної та канонічної підлеглості, а також узгодженні дій органів державної влади із принципами релігійного плюралізму.