Конституційний статус політичного режиму: модальний підхід

Анотація

Стаття присвячена проблематиці конституційному статусу політичного режиму, який конкретизується крізь призму модального підходу.

При цьому, оскільки аналіз фундаментальних принципів формування та функціонування державної влади неминуче піднімає питання політичного режиму – категорії, визначення якої, як і пошук критеріїв, котрі могли б бути покладені в основу її диференціації, є, мабуть, одним із найбільш неоднозначних питань в сучасному державознавстві.

Отже, метою цієї статті є дослідження конституційного статусу політичних режимів за їх модальним виміром.

У статті обґрунтовано, що політичний механізм організації суспільства, втілюючись у певній сукупності способів реалізації державної влади, об’єктивується у політичному режимі. З’ясовано, що детальний аналіз конституції (не кажучи вже про все конституційне законодавство) дозволяють нам стверджувати про помилковість позиції щодо неможливості встановлення політичного режиму шляхом аналізу змісту конституційного регулювання, а тому політичний режим має залишатися одним з елементів форми правління. Доведено, що авторитарне забарвлення російська конституція мала ще від самого початку свого існування. При цьому відзначається, що демократичний і тоталітарний режими знають два способи свого конституювання: непрямий і прямий, за якого конституція країни прямо закріплює положення про «демократичний» або «тоталітарний» характер держави. Стаття містить висновок про те, що наприкінці III – початку V декади XX ст. відбувавсь потужний сплеск тоталітарної проблематики, ядром якого стала «Доктрина фашизму» Б. Муссоліні. Наголошується, що здійснене радянською державою половинчастого октроювання, яке поєднало елементи демократії та авторитаризму, дозволяє нам зробити висновок про ліберальний характер радянської держави доби пізньої Перебудови. З’ясовано, що оскільки авторитаризм являє собою доктринальну категорію, яка ніколи не мала легального характеру, то жодна держава ніколи не проголошувала себе авторитарною. Проте, оскільки характерною рисою авторитаризму є диктатура, то її запозичення як легальної категорії є притаманним для соціалістичних країн, зокрема, СРСР.

Практична цінність роботи полягає в остаточному затвердженні триєдиного підходу до форми правління, за якого навіть конституційна юриспруденція буде визнавати формальний характер політичного режиму.