Свідок як учасник цивільного процесу Стародавнього Риму (VІІІ ст. до н.е. – V ст. н.е.)
DOI:
https://doi.org/10.24144/2307-3322.2025.91.1.4Ключові слова:
римське право, цивільний процес, свідок, судові докази, юридичні фактиАнотація
Вказується, захист прав та інтересів людини виник значно раніше за появу державних інституцій та судової системи. У додержавний період відновлення порушених прав здійснювалося безпосередньо потерпілими особами.
Стаття націлена на дослідження процесуально-правового статусу свідка в римському цивільному процесі. Відзначається, що питання захисту прав було характерним для додержавного суспільства, але не завжди для цього потрібні були докази, оскільки тоді захист проводився у формі самосуду. Пізніше, коли почали звертатися до сторонніх осіб для вирішення конфлікту, інститут доказів стає актуальним, але тоді вони відзначалися символічністю та церемоніальністю. Докази не стільки були націлені на встановлення важливих обставин справи, скільки відновлення гармонії в общині. І тільки після того, як суд почав дійсно цікавитися фактами минулого із взаємовідносин сторін, в людському суспільстві почали закріплюватися докази в їх сучасному уявленні. Одним із найбільш поширених доказів у ранніх суспільствах були показання свідків, використання яких у давньоримському суспільстві набуло настільки досконалої форми, що було запозичено країнами Західної Європи у більш пізній період.
Стверджується, що римське право диференційовано підходило до визначення кола осіб, які могли бути свідками. Досліджуються умови, за наявності яких особи допускалися до дачі показань у римському цивільному процесі.
Автор всіх осіб, які не допускалися до надання показань свідків ділить на дві великі групи: абсолютно нездатні та відносно нездатні. До перших включають фізично чи розумово неповноцінні особи, злочинців, непристойних жінок тощо. До других відносили родичів сторони, вільновідпущеників проти патронів і т.п. Дана класифікація мала практичне значення, бо перших сторони могли відводи зі справи, а щодо других перевіряли добровільність їх допиту в якості свідків.
У статті наводяться приклади з матеріального та процесуального права, норми яких вимагали посвідчувати за допомогою свідків факти матеріально-правового чи процесуального характеру.
Проводиться класифікація свідків за ступенем зобов’язаності та правовим статусом. Досліджуються процесуальні наслідки визнання особи intestabilis.
Посилання
Драган І.В. Динаміка та проблеми еволюції інституту покарання в умовах суспільного розвитку. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2024. № 3. С. 174–181. URL: http://apnl.dnu.in.ua/3_2024/28.pdf (дата звернення: 06.09.2025).
Зеленяк Е.С. Інститут оцінки доказів у цивільному процесі: дис. …канд. юрид. наук. Ужгород, 2014. 221 с.
Пахман С. О судебныхъ доказательствахъ по древнему русскому праву, преимущественно гражданскому, в историческом ихъ развитіи. Москва: Въ университетской типографіи, 1851. 212 с.
Калюжний Р.А., Вовк В.М. Римське приватне право: [підруч. для вищ. навч. закл.]. Київ: «МП Леся», 2014. 240 с.
Основи римського приватного права: Підручник / В.І. Борисова, Л.М. Баранова, М.В. Домашенко та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової та Л.М. Баранової. Харків: Право, 2008. 224 с.
Головач А.Й. Винятки з принципу «servi res sunt» в праві Стародавнього Риму. Порівняльно-аналітичне правознавство. 2025. № 1. С. 169–173.
Макарчук В. Civis Romanus sum (Я – громадянин Риму). Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: «Юридичні науки». 2022. № 3(35). С. 9–18.
Cesare Sanfilippo. Istituzioni di diritto romano. Rubbettino, 2002. 424 p.
Leges XII tabularum. URL: https://www.hs-augsburg.de/~harsch/Chronologia/Lsante05/LegesXII/leg_ta00.html (дата звернення: 06.09.2025).
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2025 А. Й. Головач

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.