Міжнародний досвід адміністративно-правового регулювання системи екстреної допомоги населенню

Анотація

У статті здійснено ґрунтовний аналіз міжнародного досвіду впровадження та функціонування системи екстреної допомоги за єдиним телефонним номером 112, що вважається універсальним стандартом оперативного реагування на надзвичайні ситуації в державах Європейського Союзу. З урахуванням того, що створення національної Системи 112 в Україні відбувається за зразком європейської моделі, доцільним є вивчення кращих іноземних практик, які вже пройшли етапи розробки, нормативного закріплення та впровадження в реальне функціонування. Такий підхід дозволяє глибше осмислити організаційні особливості, уникнути системних помилок, а також адаптувати українську модель до перевірених міжнародних стандартів.

Дослідження фокусується на виявленні ключових параметрів функціонування служби 112 у різних країнах ЄС, зокрема механізмів міжвідомчої координації, технічної інтеграції комунікаційних систем, диспетчеризації викликів, стандартизації процедур реагування та інформаційного супроводу для населення. Значну увагу приділено нормативно-правовій основі функціонування Системи 112: у статті окреслено рамкові європейські документи, зокрема Директиву 2002/22/ЄС про універсальні послуги та права користувачів; Делегований Регламент Комісії (EU) 2019/320, як один із найважливіших документів, який деталізує вимоги до сучасних Систем 112, а також положення, пов’язані з функціонуванням Служби підтримки 112 у межах органів Європейської Комісії.

Крім єдиної нормативної основи, проаналізовано національні законодавчі акти окремих держав-членів ЄС, які регламентують організацію Системи 112 у внутрішньодержавному просторі. Зокрема, наведено приклади з Австрії, Бельгії, Великої Британії, Данії, Італії, Іспанії, Німеччини, Франції, Норвегії тощо, де чітко встановлено компетенції відповідальних органів, розмежовано повноваження між службами (медична, пожежно-рятувальна, поліція, технічна допомога), а також сформовано міжвідомчі центри обробки екстрених викликів. Акцент зроблено на тому, що в більшості країн Європейського Союзу Система 112 не лише інтегрує всі служби у спільний комунікаційний ланцюг, а й виконує функцію кризового управління на рівні регіональних і центральних органів виконавчої влади.

Окремо окреслено виклики, з якими стикалися держави ЄС при впровадженні Системи 112, зокрема технічна неготовність, фрагментованість диспетчерських служб, відсутність єдиного протоколу реагування та слабка поінформованість населення. Зроблено висновок, що врахування таких недоліків на етапі імплементації Системи 112 в Україні є запорукою формування дієвої, ефективної та стійкої структури екстреної допомоги.

Таким чином, міжнародний досвід не лише виступає орієнтиром у розбудові української моделі, а й формує підґрунтя для уніфікації національного правового поля з європейськими нормами у сфері цивільного захисту, безпеки та кризового реагування.