Міжнародні стандарти запобігання і врегулювання конфлікту інтересів у публічному управлінні

Анотація

У статті досліджено міжнародні стандарти запобігання і врегулювання конфлікту інтересів у публічному управлінні, що формуються на основі консенсусу провідних міжнародних органі- зацій щодо забезпечення доброчесності та прозорості державного управління. Проаналізовано основоположні міжнародні документи у цій сфері, зокрема Конвенцію ООН проти корупції 2003 року, конвенції Ради Європи про кримінальну та цивільну відповідальність за корупцію, які вста- новлюють загальні рамки для національного законодавства та визначають мінімальні стандарти протидії корупційним проявам.

Особливу увагу приділено аналізу положень Конвенції ООН проти корупції, яка зобов’язує держави-учасниці створювати системи для забезпечення прозорості та уникнення конфліктів ін- тересів, а також запроваджувати механізми декларування для їх виявлення. Розглянуто Міжна- родний кодекс поведінки державних посадових осіб 1996 року та його підходи до врегулювання колізії інтересів.

Детально проаналізовано стандарти Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), зокрема Рекомендації щодо принципів управління конфліктами інтересів у публічно- му секторі 2003 та 2020 років, які визначають конфлікт інтересів як ситуацію між державним обов’язком та приватним інтересом службовців. Досліджено комплексну систему управління кон- фліктами інтересів ОЕСР, що включає політику попередження, механізми виявлення, процедури врегулювання та заходи моніторингу.

Розкрито роль Ради Європи у формуванні стандартів запобігання конфліктам інтересів через Модельний кодекс поведінки державних службовців 2000 року та діяльність GRECO. Показано механізм моніторингу дотримання міжнародних стандартів через процес взаємної оцінки та тис- ку рівних, що забезпечує практичний контроль і взаємну відповідальність держав.

Зроблено висновок про сучасний розвиток міжнародних стандартів, що характеризується по- силенням превентивних заходів, використанням інформаційних технологій і створенням культури доброчесності у публічному управлінні, що забезпечує динамічність системи норм і принципів.