Юридичні гарантії дотримання принципу недопущення дискримінації у сфері праці

Анотація

У статті досліджено сутність та зміст юридичних гарантій дотримання принципу недопущення дискримінації у сфері праці як важливого складника реалізації права людини на гідну працю. З урахуванням положень Конституції України та міжнародно-правових актів, зокрема Конвенції МОП № 111, Європейської конвенції з прав людини та Директиви Ради ЄС 2000/78/ЄС, автори розглядають дискримінацію як правове явище, що проявляється у формі обмеження трудових прав за ознаками статі, віку, інвалідності, політичних чи релігійних переконань, раси, національного походження тощо. Відзначено, що попри наявність нормативного регулювання, на практиці працівники стикаються з труднощами у доведенні дискримінації, особливо у справах щодо необґрунтованої відмови в працевлаштуванні, переведенні або звільненні.

Проаналізовано чинне законодавство України, зокрема положення Кодексу законів про працю України, Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», а також практику Верховного Суду. Наведено приклади конкретних судових справ, які демонструють проблеми доказування дискримінаційних дій, обмеження доступу до доказової бази, а також відсутність правової відповідальності за необґрунтовану відмову в прийнятті на роботу. Звернуто увагу на недосконалість механізму реалізації прав працівників на недискримінаційне ставлення та необхідність запровадження чітких процесуальних та матеріальних норм.

Автори наголошують на доцільності запровадження в трудове законодавство принципу зворотного тягаря доказування (як це передбачено в праві ЄС), що дозволить більш ефективно захищати працівників у випадках дискримінації. Крім того, пропонуються шляхи вдосконалення законодавства, зокрема: запровадження непрямих доказів дискримінації (наприклад, порівняльних даних, свідчень колег), обов’язкової фіксації роботодавцем причин відмови у працевлаштуванні, переведенні чи звільненні, посилення фінансової відповідальності за дискримінаційні дії, а також закріплення у КЗпП України окремих норм щодо сегрегації та непрямої дискримінації.

Сформульовані у статті висновки і пропозиції спрямовані на вдосконалення системи правового захисту працівників, забезпечення реальної рівності у сфері праці та ефективне виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері недискримінації.