Кримінально-правова кваліфікація як елемент кримінально-правової політики держави: сучасні виклики

Анотація

Кримінально-правова кваліфікація розглядається як базовий елемент кримінально-правової політики держави, що забезпечує практичну реалізацію кримінального закону та формує єдність правозастосування. У дослідженні акцентовано увагу на трансформації цього інституту в умовах воєнного стану, цифровізації суспільних відносин та євроінтеграційних процесів. Підкреслено, що правильна кримінально-правова кваліфікація має вирішальне значення для забезпечення принципів законності, правової визначеності та справедливості у кримінальному судочинстві, а її якість без- посередньо впливає на ефективність реалізації державної політики у сфері протидії злочинності.

Розкрито особливості кваліфікації у різних категоріях кримінальних правопорушень. Зокрема, у кримінальних провадженнях про крадіжку, грабіж, шахрайство та привласнення, простежуєть- ся тенденція до уніфікації підходів, що підтверджується правовими позиціями Верховного Суду. У нещодавно інкорпорованих до КК України складах кримінальних правопорушень,(зокрема ст. 111-1 КК України), виявлено труднощі, пов’язані з невизначеністю диспозиції та конкуренцією норм, які породжують неоднаковість у правозастосуванні.

Окремо висвітлено проблематику кваліфікації воєнних злочинів, де відбувається інтеграція положень міжнародного гуманітарного права та практики міжнародних трибуналів у національне кримінальне судочинство. Це підкреслює політичний вимір інституту та його значення для між- народного іміджу України.

У сфері кіберзлочинності акцентовано на відсутності узгоджених критеріїв розмежування кримінальної та адміністративної відповідальності, що створює ризики правової невизначеності й актуалізує необхідність вироблення нових доктринальних підходів.

Зроблено висновок, що кримінально-правова кваліфікація є багатовимірним явищем, яке по- єднує правозастосовний і політичний аспекти. Вона виконує функцію індикатора ефективності та легітимності кримінально-правової політики, а її розвиток потребує гармонізації законодавчих конструкцій, уніфікації судової практики та узгодження з міжнародними стандартами.