Правова характеристика договору найму (оренди)

Анотація

Актуальність правових досліджень у галузі правового регулювання відносин найму (оренди) обумовлена цілою низкою факторів, включаючи зміни у законодавстві та практиці правозастосування, економічні чинники та зростання популярності застосування цього договірного інституту. Наукові розробки у цій сфері можуть стосуватися різних аспектів та обумовлені також новелізацією цивільного законодавства України. Доцільність комплексного вивчення цієї проблематики підтверджується також тим, що з 28.08.2025 втрачає чинність Господарський кодекс України, який значною мірою регулював орендні відносини у сфері господарювання.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. У доктрині цивільного права зобов’язання з договорів оренди за правовою природою кваліфікують як двосторонні, консенсуальні, строкові та оплатні. Такий підхід підтверджується також практикою Верховного Суду.

Істотною умовою договорів найму (оренди) є умова про предмет. Незважаючи на те, що цей правочин характеризується як оплатний та строковий, умови про його ціну та строк не належать до істотних. Форма цього договору може обумовлюватися видом об’єкту, що передається в найм, строком, особою його сторони, формою власності на майно тощо.

Цивільний кодекс України чітко передбачає підстави припинення договору найму (оренди). У статті зроблено висновок, що повідомлення про заперечення щодо автоматичної пролонгації договору опенди на підставі ст. 764 Цивільного кодексу України чи положення конкретного договору за своєю правовою природою є правочином.

Незважаючи на загалом детальне врегулювання відносин найму (оренди) в цивільному законодавстві України, практика правозастосування підтверджує доцільність подальшого дослідження проблем їх правового регулювання. При укладенні договорів найму (оренди) необхідно суворо дотримувати принципу приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», правил щодо визначення їх предмета та інших умов, які, після включення в текст правочину, набуватимуть характеру істотних, забезпечення дотримання їх форми тощо.