Правовий статус суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення

Анотація

У статті здійснено комплексне дослідження правового статусу суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин у межах окремого провадження, зокрема у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Акцент зроблено на теоретико-правових підходах до визначення поняття «суб’єкт цивільного процесуального права», проаналізовано структуру та зміст цивільних процесуальних відносин у непозовній формі судочинства.

Цивільні процесуальні правовідносини, як специфічна правова форма суспільних взаємодій, виникають та функціонують у тісному зв’язку із соціальним середовищем, відображаючи необхідність правового врегулювання конфліктів та захисту прав і законних інтересів окремих осіб у межах суспільного життя. Їх поява зумовлена потребою держави в ефективному механізмі вирішення спорів, забезпеченні справедливості та правопорядку.

Серед видів проваджень цивільного судочинства вагоме місце посідає окреме провадження. Окреме провадження - це вид не позовного провадження, в якому відсутній спір про право та який забезпечує судовий розгляд справ щодо юридичного підтвердження певних обставин, які мають правове значення для набуття, реалізації, зміни чи припинення суб’єктивних прав або виконання юридичних обов’язків.

Автор обґрунтовує, що у справах окремого провадження учасники процесу перебувають у специфічних правових ролях – заявника і заінтересованої особи, між якими існує функціональне та змістове розмежування. Їх взаємодія з судом відбувається поза межами спору про право, а отже, характеризується меншою змагальністю, інквізиційною природою судового розгляду та підвищеною роллю суду в з’ясуванні обставин справи. Окреме провадження є самостійною формою цивільного судочинства, що передбачає специфічний механізм захисту прав і законних інтересів особи в умовах відсутності правового конфлікту. Такий механізм реалізується шляхом встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст. 256 ЦПК України), та виконує компенсаторно-допоміжну функцію у забезпеченні доступу до правосуддя. У статті звертається увага на непослідовність законодавчої термінології в ЦПК України, зокрема на використання понять «заінтересовані особи» та «інші заінтересовані особи», які не мають змістової відмінності, однак ускладнюють правозастосування та порушують принцип правової визначеності.

Зроблено висновок про необхідність уніфікації законодавчої термінології, законодавчого розмежування статусу заявників і заінтересованих осіб, а також підвищення процесуальних гарантій останніх. Аргументовано, що удосконалення правового регулювання участі суб’єктів в окремому провадженні сприятиме підвищенню ефективності правосуддя, посиленню гарантій справедливого судового розгляду та реалізації права на доступ до суду.