Філософсько-правовий аналіз поняття внутрішнього переконання як складової суддівського розсуду

Анотація

У статті наведено глибокий філософсько-правовий аналіз поняття внутрішнього переконання як ключового компонента суддівського розсуду та його ролі у правозастосовній діяльності. Акту- альність цього дослідження полягає в тому, що внутрішнє переконання є однією з найскладніших та дискусійних категорій у сфері правозастосування, адже поєднує в собі суб’єктивний психоло- гічний стан судді, його моральну відповідальність та об’єктивні юридичні критерії оцінки до- казів. Попри неоднозначність та дискусійність цього поняття, воно залишається ключовим еле- ментом прийняття процесуальних рішень, а тому дослідники прагнуть віднайти спосіб усунення суперечностей та нівелювання ризиків надмірного суб’єктивізму, волюнтаризму чи процесуаль- ного свавілля при застосуванні розсуду на основі внутрішнього переконання. Та наряду з цим, дослідження внутрішнього переконання як складової суддівського розсуду вкрай рідко фігурують в наукових розвідках, особливо в призмі дослідження цього поняття з філософсько-правового погляду. Тож автором була здійснена спроба заповнити згадувану прогалину в науковому доробку й визначено метою цього дослідження – здійснити філософсько-паровий аналіз поняття внутріш- нього переконання як складову суддівського розсуду. В ході дослідження здійснено логіко-по- няттєвий аналіз внутрішнього переконання як правової категорії, а зміст та функції внутрішньо- го переконання досліджено в таких аналітичних площинах, як: гносеологічній, аксіологічній та онтологічній. Оскільки під час дослідження внутрішнього переконання, як чинника прийняття судових рішень, слід враховувати доволі складну ієрархічну будову цього явища, що включає вод- ночас об’єктивні та суб’єктивні компоненти, за допомогою структурно-функціонального аналізу вдалося з’ясувати змістовну специфіку та роль кожного із них в системній організації внутріш- нього переконання як складової судового розсуду. В результаті проведеного дослідження здобуто висновок, що внутрішнє переконання – це складана суб’єктивно-об’єктивна категорія, яка потре- бує балансу між свободою суддівського розуму та суворими критеріями доказовості, тоді як для протидії суб’єктивізму в судових рішеннях необхідне узгодження нормативного регулювання з логічними критеріями обґрунтованості, що здатне забезпечити справедливість та законність пра- возастосовної діяльності.