Проблема дотримання принципу винуватості особи в межах доктрини командної відповідальності та системи її елементів

Анотація

Статтю присвячено комплексному аналізу співвідношення доктрини командної відповідально- сті та принципу винуватості особи (nulla poena sine culpa). Особливу увагу приділено відмінно- стям цієї форми відповідальності від прямих видів відповідальності командира та їхньому впливу на дотримання фундаментальних гарантій кримінального права.

Розглянуто історичні витоки доктрини, зокрема ранні прецеденти (наприклад, справа Яма- шити), де відсутність чітких стандартів доказування знання та контролю спричинила ризик за- стосування strict liability. Проаналізовано, як практика міжнародних кримінальних трибуналів (МКТЮ, МКС) формувала систему елементів командної відповідальності та впливала на баланс між ефективністю переслідування і гарантіями справедливості.

Виокремлено два ключові підходи:

як форма співучасті – з вимогою доведення фактичної обізнаності та причинно-наслідко- вого зв’язку між бездіяльністю командира та злочинами підлеглих;

як окреме правопорушення – орієнтоване на формальне порушення обов’язку контролю, навіть без доведення значного причинного впливу (характерно, зокрема, для окремих рішень МКТЮ).

Визначено умови забезпечення принципу винуватості в межах кожного підходу, включно зі стандартами доказування об’єктивного елементу та критеріями «внеску командира» у вчинення злочинів підлеглими. Зроблено висновок, що розширене тлумачення обов’язків командира несе ризик надмірної криміналізації, тоді як надто вузьке – створює прогалини у притягненні винних.

Запропоновано напрями подальшого наукового обґрунтування принципу винуватості з ураху- ванням розвитку доктрини, уточнення її змісту та визначення місця як у міжнародному праві за- галом, так і в механізмах національного та міжнародного правосуддя. Позиції провідних дослід- ників – Кая Амбоса (Kai Ambos), Дарріла Робінсона (Darryl Robinson), Антоніо Кассезе (Antonio Cassese) та Генаеля Меттро (Guénaël Mettraux) – використано для виявлення ключових ризиків надмірної криміналізації та розробки пропозицій щодо їх мінімізації.