Цивільно-правова відповідальність за дифамацію у соціальних мережах

Анотація

Стаття присвячена питанням цивільно-правової відповідальності за дифамацію у вітчизняному контексті. Вказується, що дифамація як порушення особистих немайнових прав особи (в частині честі, гідності і приватного життя) насьогодні є проблемним питанням правового регулювання, що пояснюється відсутністю у вітчизняному законодавстві норм «дифамаційного» права; стрімким розвитком інформаційно-комунікативних технологій та швидкістю поширення інформації; зміною у стилі спілкування у цифровому середовищі; розмитістю критеріїв для встановлення оціночного характеру поширеної інформації та реально шкідливої інформації, яка здатна завдати репутаційних збитків конкретним фізичним або юридичним особам. Особлива увага в сучасних умовах приділяється дифамації у соціальних мережах. Найбільш поширеними випадками порушення честі і гідності в соцмережах, є публікації у Мережі-Х (Твіттері, Телеграмі, Фейсбуку). Розглянуті питання застосування наявних правових норм в частині дифамації в умовах цифрової демократизації і загальної інформаційної свободи.

В статті також зазначається, що в контексті європейської правової культури, дифамація є одним із способів визнання цінності окремої особи. Вказується, що Україна як сучасна демократична держава має низку правових засобів захисту особистих немайнових прав особи, які можуть застосовуватися і в частині дифамації. Зокрема йдеться про цивільно-правову відповідальність за поширення інформації, яка містить шкідливий вплив на честь, гідність і репутацію особи. Аналіз норм чинного вітчизняного законодавства та судової практики засвідчив, що вони розвиваються в межах сучасної юридичної дійсності та аналогічні правовим реаліям сучасних демократичних держав. Проблемними питаннями цивільно-правової відповідальності за дифамацію у соціальних мережах в контексті вітчизняної правової реальності є: дифамація створює юридично невизначені ситуації, порівняно зі справами, які пов’язані з традиційними медіа; анонімність користувачів; тягар доказування покладається на позивача; стиль інформації, що поширюється, характеризується неформальністю і неточністю; динамічність поширення інформації без належного критичного обмірковування.