Конституційні гарантії та юридичний захист права на житло в умовах повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України: між правом і реальністю

Анотація

У статті досліджено трансформацію правової політики України у сфері забезпечення житлових прав її мешканців в умовах збройної агресії Російської Федерації, зокрема зроблено особливий акцент на аналізі захисту житлових прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та інших постраждалих від війни власників нерухомого майна. У дослідженні викладено, яким чином повномасштабне вторгнення РФ у 2022 році стало фактором, що істотно змінив особливості правового регулювання у сфері гарантування конституційного права на житло. Було проаналізовано процес і наслідки розробки та реалізації нових інституційних механізмів, які держава, втративши можливість фактично гарантувати недоторканість житла на частині своєї території, запровадила з 2022 року. До того ж, у статті оцінено, наскільки ефективно реалізовані юридичні інструменти, здатні компенсувати матеріальні втрати та забезпечити захист прав вразливих категорій населення.

Об’єктом дослідження стало нормативне регулювання та правозастосовні механізми забезпечення житлових прав в умовах воєнного стану. У статті обґрунтовано, що в обставинах збройної агресії здатність держави забезпечувати реалізацію права на житло для вразливих категорій осіб, які втратили власне нерухоме майно або не мають до нього доступу, є одночасно ключовою метою державної політики у сфері житлових прав та критерієм спроможності публічної влади діяти результативно в умовах війни. Робота фокусує увагу на дослідженні та аналізі таких механізмів, як створення Інформаційно-аналітичної системи об’єктів нерухомого майна для забезпечення ВПО житлом, запровадження цифрової системи збору інформації про пошкоджене та знищене нерухоме майно через застосунок «Дія», юридичні новели у процедурах компенсації та впровадження моделі житлових сертифікатів. До того ж, у статті приділено увагу особливостям співпраці України з її міжнародними партнерами, що спрямована на залучення фінансування на цілі житлового забезпечення.

Уперше на основі комплексного аналізу вітчизняного та зарубіжного наукового доробку, а також зразків нормотворчості органів публічної влади України досліджено прогрес, практичну результативність та прогалини у механізмах формування та реалізації державою її житлової політики після 2022 року. У статті аргументовано, що попри конкретні досягнення у формуванні нормативної бази та адаптації ключових цифрових сервісів, захист житлових прав на територіях, де велися або ведуться бойові дії, впроваджується фрагментарно. Зокрема, досі непослідовною лишається реалізація процедур компенсації за пошкоджені та знищені об’єкти нерухомого майна, механізмів дистанційної фіксації руйнувань, а до кінця 2024 року була відсутня єдина система узгодження між обліком внутрішньо переміщених осіб і даними про об’єкти житлового фонду, що доступні для використання ВПО.

Новизна дослідження полягає у системній оцінці нормотворчих ініціатив, проблематики функціонування державних електронних реєстрів і офіційних цифрових сервісів, а також інституційних аспектів розподілу відповідальності між органами публічної влади у сфері забезпечення житлових прав. Проведена в роботі оцінка впровадження житлових сертифікатів та інших механізмів компенсації за пошкоджені та знищені об’єкти нерухомого майна, цифровізації процедур подання та розгляду заяв на компенсацію, синхронізації системи обліку ВПО та системи об’єктів нерухомого майна для забезпечення житлом цієї категорії осіб, а також висновки, досягнуті внаслідок такої оцінки, стали новими для наукової спільноти.

Наголошено, що ефективна та послідовна розробка нормативної бази та впровадження правозастосовних механізмів є свідченням готовності держави відновити свій суверенітет над окупованими регіонами, прикладом якої на практиці є забезпечення доступу постраждалих осіб до механізмів компенсації безвідносно до того, під контролем якої зі сторін конфлікту наразі перебуває відповідна територія.

Результати цього дослідження дозволяють оцінити поточну ефективність юридичного захисту права на житло в умовах російсько-української війни, водночас пропонуючи напрямки вдосконалення правової політики нашої держави у цій сфері. Зокрема, окреслено потребу в законодавчій деталізації процедур дистанційної фіксації руйнувань, розширенні джерел фінансування компенсаційних механізмів, а також у подальшій цифровізації процесів захисту житлових прав ВПО. Аргументи статті та наведені в ній оцінки мають прикладне значення у контексті формування підходів до післявоєнного відновлення, зокрема для структур, що відповідають за компенсаційні механізми та подальшу розробку правової політики у досліджуваній сфері.