Актуальні питання визначення поняття житла у кримінальному процесуальному законодавстві України

Анотація

У статті розглянуті основні питання, пов’язані із обмеженням у кримінальному провадженні права особи на недоторканність житла. Зауважено на проблемах, які виникають через визначення поняття житла у законодавстві України, приведено основні законодавчі положення, якими таке визначення передбачено, наголошується на причинах, через які виникає правова колізія.

Актуальність публікації обумовлена необхідністю чіткого визначення поняття житла у кримі- нальному судочинстві, а також потребою його юридичної уніфікації.

Метою статті було дослідження основних актуальних проблем, пов’язаних із визначенням по- няття житла у сфері кримінального судочинства України та вироблення пропозицій по їх успіш- ному подоланню. Ці проблеми притаманні для більшості стадій кримінального провадження.
Робота виконана на підставі використання загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Із загальнонаукових, зокрема, використовувалися системно-структурний метод та методи функціонального аналізу, а із спеціальних, переважно, формально-юридичний та логі- ко-процесуальний методи. Проаналізовано основні законодавчі норми, які стосуються тематики публікації.

Зауважується, що житло чи інше володіння особи у контексті ст. 30 Конституції України є тими місцями де, як ніде, знаходить свій матеріальний прояв особисте життя людини. За своєю сутністю ці об’єкти людського буття є контактними зонами особистих елементів із оточуючим світом. Якщо за місцем роботи чи в інших громадських місцях можуть відображатися лише окремі форми прояву особистого життя людини, пов’язані, наприклад, із зовнішнім виглядом чи поведінкою особи, то у житлі або володінні можна пізнати цілий комплекс таких проявів. Саме вони, у межах житла чи іншого володіння, набувають прихований від оточуючих характер. Адже кожна особа протягом свого життя має природне право на власну таємницю. Через це житлове приміщення й інше володіння особи вважають зонами так званої територіальної приватності, які потребують безумовної державної охорони, при чому, у першу чергу, від зазіхань самої держави в особі її службових осіб. Завдяки здатності юридично закріплювати та об’єктивно концентрувати межі особистого життя, категорія «житла» набула відповідної «прописки» і у ст. 162 КК України.

Наголошується на потребі врахування правових позиції Європейського суду з прав людини, сформульованих у рішеннях: «Ратушна проти України», «Поліщук проти України», «Васильчук проти України», «Головань проти України», «Смирнов проти Росії» та інших. При цьому зазна- чається, що тлумачення житла в міжнародних нормативно-правових актах зумовлене відсутністю використання в них терміну «інше володіння особи», в тому аспекті, як воно визначене у ст. 30 Конституції України. А тому згідно із практикою ЄСПЛ терміном «житло», який вжитий у п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, охоплюється не лише житло окремої фізичної особи, а й офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їхні філії та інші приміщення (рішення ЄСПЛ у справах «Нємєц проти Німеччини» від 16 грудня 1992 р., «Бук проти Німеччини» від 28 квітня 2005 р.).