Формування правової культури нетерпимості до домашнього насильства: історико-правовий аналіз досвіду України та зарубіжних країн

Анотація

У статті досліджено етапи формування правової культури нетерпимості до домашнього на- сильства в Україні в історичному та сучасному вимірах. Показано, що тривалий час проблема насильства в родині залишалася поза увагою державної політики, оскільки патріархальні традиції домінували в суспільстві й виправдовували жорстоке поводження в межах сім’ї. Висвітлено, що лише з другої половини ХХ століття, під впливом міжнародних правових актів, таких як Статут Організації Об’єднаних Націй, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, а згодом і Стамбульська конвенція, розпочалося формування інституційних засад протидії домаш- ньому насильству. Зазначено, що активна участь громадянського суспільства, правозахисних ор- ганізацій і міжнародних інституцій сприяла поступовому реформуванню українського законодав- ства у напрямі захисту постраждалих, криміналізації насильства та підвищення відповідальності кривдників. У статті проаналізовано ключові нормативно-правові акти України, зокрема закони 2001 та 2017 років, а також наслідки ратифікації Стамбульської конвенції у 2022 році. Крім того, здійснено порівняльно-правовий аналіз підходів до протидії домашньому насильству у Франції, Великій Британії, Австрії, Норвегії, Греції, Болгарії та Аргентині. Окреслено специфіку правових механізмів, профілактичних заходів, практик захисту постраждалих, криміналізації примусового контролю та насильницьких дій. Зроблено висновок про необхідність подальшого запозичення позитивного досвіду зарубіжних країн і удосконалення національної системи запобігання домаш- ньому насильству через розвиток міжвідомчої взаємодії, підвищення правової культури особи- стості та населення і впровадження нульової толерантності до насильства як суспільної норми. Також підкреслено роль освіти, медіа та правозастосовної практики у формуванні нової суспіль- ної свідомості, орієнтованої на захист людської гідності, безпеку й рівність у родинних стосун- ках. Особливу увагу приділено системній превенції, важливості раннього виявлення випадків насильства та розвитку інфраструктури допомоги, включно з кризовими центрами, гарячими лі- ніями та програмами реабілітації постраждалих.