Упорядкування законодавства: доктринальний підхід

Анотація

У статті на загальнотеоретичному рівні охарактеризовано проблему упорядкування та удосконалення законодавства, надання йому ефективності та результативності, що актуалізується на сучасному етапі розвитку суспільних відносин, особливо в умовах дії режиму воєнного стану, необхідності дотримання вимог щодо входження до європейського співтовариства.

Підкреслено, що упорядкування законодавства досить часто розглядається вченими як поняття, що є близьким за своїм змістовним наповненням із поняттям «систематизація законодавства». Зазначено, що систематизація законодавства – це процес його упорядкування, що здійснюється відповідними субʼєктами з використанням правових засобів в таких формах як інкорпорація, кодифікація, консолідація, облік та ревізія.

Підкреслено, що систематизація законодавства спрямована на подолання множинності законодавства, ліквідацію дублювань, суперечностей та колізій, юридичних помилок, що здійснюється з метою формування єдиної цілісної системи законодавства, забезпечення його значимості, ефективності та дієвості, відповідності рівню розвитку суспільства та держави, його інтересам та потребам, а також міжнародним принципам та стандартам.

Визначено, що удосконалення законодавства є різновидом юридичної діяльності, яка спрямована на забезпечення якості законодавства та приведення його до певного порядку шляхом використання різних форм та техніко-юридичних способів.

Серед форм удосконалення законодавства акцентовано увагу на гармонізації законодавства, яка характеризується як процес приведення законодавства у відповідність до міжнародних стандартів та принципів з метою його узгодженості, забезпечення правової визначеності та прозорості. А також виокремлено такі форми гармонізації законодавства як уніфікація та модернізація та дано їм загальну характеристику.

Також серед техніко-юридичних способів упорядкування та удосконалення законодавства звернено увагу на правовий моніторинг.

Підкреслено, що правовий моніторинг – це техніко-юридичний спосіб упорядкування та удосконалення законодавства, дієвий інструмент забезпечення його якості, ефективності та результативності, що здійснюється відповідними субʼєктами шляхом спостереження, аналізу, узагальнення стану законодавства, яке регулює ту чи іншу сферу суспільних відносин, сприяє виправлення змістовних помилок та внесення змін та доповнень до діючого законодавства.

Підкреслено важливість питання конституціоналізації законодавства в контексті зазначеної проблеми, взаємодії правотворчої діяльності та державної політики.

Акцентовано, що конституціоналізація – це процес визначення місця та ролі конституційних принципів та норм в правовій системі держави. В основі конституціоналізму закладено принципи та певні закономірності формування та організації державної влади та функціонування суспільства, визначено правове становище людини та громадянина, його правовий статус, особливості функціонування державних органів та структур. Зміни, що відбуваються в суспільстві, державі, правовій системі загалом, потребують упорядкування та удосконалення законодавства, забезпечення його відповідності конституційним принципам та нормам. Цей процес потребує значних зусиль відповідних органів, а також наукової спільноти.

Зазначено, що правовий прогрес впливає на необхідність упорядкування законодавства. Правовий прогрес не лише змінює динаміку правової системи, а й сприяє оновленню законодавства, його новелізації, приведення у відповідність до міжнародних принципів та стандартів. Прогресивні зміни в правовій сфері також потребують його узгодження, упорядкування та удосконалення.