Італійська кібербезпекова архітектура: захист критичної інфраструктури, технічні, правові та інституційні нововведення

Анотація

Стаття присвячена дослідженню італійської архітектури кібербезпеки, стратегії та організаційних засад захисту критичної інфраструктури країни, логіки технічних, правових та інституційних нововведень в сфері кіберзахисту Італійської Республіки. Встановлено, що Італія зробила перші регуляторні кроки щодо кібербезпеки відносно пізно порівняно з іншими європейськими державами – у 2013 році («Декрет Монті»). Друга італійська стратегія кібербезпеки («Декрет Джентілоні») мала на меті впорядкуівння інституційної екосистеми кібербезпеки відповідно до вимог європейської «Директиви про мережеву та інформаційну безпеку (NIS)». Аналіз еволюції італійської кібербезпеки дозволяє стверджувати, що між стратегіями 2013 і 2018 років більшість змін стосувалися інституційної бази (зменшення кількості учасників з дублюючими функціями; централізація структури), а не формулювання політики кібербезпеки. Відповідно до «Директиви NIS» була створена національна команда для реагування на комп’ютерні інциденти («Команда реагування на інциденти комп’ютерної безпеки», CSIRT). Констатовано, що подальшому розвитку послідовної та всеосяжної правової бази в галузі кібербезпеки сприяло створення так званого «національного периметру кібербезпеки» («Perimetro di Sicurezza Nazionale Cibernetica»). Законодавцями чітко визначені «критичні технології»: штучний інтелект, робототехніка, напівпровідники, кібербезпека, аерокосмічна промисловість, оборона, зберігання енергії, квантові, ядерні, нано- та біо-технології. Відзначено, що за останні роки Італія зміцнила свої можливості кіберзахисту шляхом створення Національного агентства кібербезпеки (ACN), якому було доручено реалізовувати нову (третю) Національну стратегію кібербезпеки на 2022–2026 роки. Автори вважають, що широкий набір заходів, передбачених італійським законодавством, значною мірою відповідає вимогам кібербезпеки, розробленим інститутами ЄС. Зроблено висновок, що гнучке національне законодавство засноване на постановах уряду дозволяє уникнути надмірної нормативної бази, оскільки в нього можна легко і відносно швидко вносити поправки.