Еволюція принципу поділу влади в державному праві зарубіжних країн

Анотація

Дослідження присвячене комплексному аналізу еволюції принципу поділу влади в державному праві зарубіжних країн, від його античних витоків до цілісних концепцій епохи Просвітництва. Розглянуто ідейні засади та прообрази поділу влади у працях давньогрецьких мислителів, зокрема Платона, який розмежовував функції між соціальними групами та міркував про змішані форми правління. Особливу увагу приділено Аристотелю, який чітко виділяв три елементи державного устрою – нарадчий орган, органи управління та судові установи, підкреслюючи їхню важливість для характеру держави. Проаналізовано внесок Полібія, який на прикладі Римської республіки описав систему взаємного контролю та противаг між елементами змішаної форми правління. Досліджено середньовічні спроби обмеження монархії, такі як дуалізм духовної та світської влади , феодальні відносини , прийняття Великої хартії вольностей 1215 року, що заклала основу для принципу верховенства закону та належної правової процедури. Розглянуто роль становлення станових представницьких органів (парламентів) як інституційної основи для майбутнього розділення повноважень. Висвітлено вплив епохи Відродження та Реформації, зокрема ідей Нікколо Мак’явеллі про переваги змішаної форми правління , а також внесок Едварда Кока у відстоювання верховенства загального права та Жана Бодена у формулювання концепції державного суверенітету із розмежуванням законодавчої, судової та виконавчої функцій. Центральною частиною дослідження є аналіз класичних концепцій епохи Просвітництва: Джона Локка, який у «Двох трактатах про правління» обґрунтував необхідність обмеження державної влади для захисту природних прав та виділив законодавчу, виконавчу і федеративну влади , та Шарля Луї Монтеск’є, який у праці «Про дух законів» деталізував концепцію трьох гілок (законодавчої, виконавчої, судової) та обґрунтував механізми «стримувань і противаг» як запоруку політичної свободи. Також проаналізовано концепцію народного суверенітету Жан-Жака Руссо, який, критикуючи поділ влади на незалежні гілки, наголошував на її неподільності та верховенстві загальної волі, що є джерелом законів.