Примирення винного з потерпілим від кримінальних правопорушень проти власності

Анотація

У статті досліджено правову природу, умови та ефективність застосування інституту прими- рення винного з потерпілим у кримінальних правопорушеннях проти власності в контексті роз- витку відновного правосуддя в Україні. Встановлено, що сучасна правова реформа та практика провідних європейських держав підтверджують доцільність ширшого впровадження відновних процедур, зокрема у справах, де родовим об’єктом є суспільні відносини щодо володіння, корис- тування та розпорядження майном. Проаналізовано чинні законодавчі обмеження, передбачені КК України, та більш ліберальні положення проєкту нового КК України, у тому числі щодо сту- пеня тяжкості злочину та умов звільнення від покарання.

Доведено, що примирення винного з потерпілим у майнових кримінально-правових конфлік- тах забезпечує найбільш повне та оперативне відновлення порушених прав потерпілого, сприяє добровільному відшкодуванню матеріальної й моральної шкоди, стимулює каяття правопоруш- ника та його ресоціалізацію. Виявлено, що системне застосування інституту примирення, у тому числі за тяжких злочинів проти власності, особливо вчинених неповнолітніми, за належних ви- ховних та освітніх заходів, здатне істотно знизити рівень рецидивної злочинності, що підтвер- джується статистичними показниками діяльності органів пробації.

Установлено, що обмеження можливості примирення лише ступенем тяжкості злочину не завжди виправдане, оскільки в окремих випадках каральний підхід не досягає мети покарання та може призводити до негативних наслідків для правосвідомості правопорушника. Аргументова- но, що в новому КК України доцільно передбачити ширше застосування примирення, включно з тяжкими злочинами проти власності, за умови першого вчинення діяння та добровільності угоди сторін.

Отримані результати мають теоретичне значення для розвитку інституту відновного правосуд- дя та практичне значення для вдосконалення законодавчого регулювання й формування судової практики, спрямованої на досягнення балансу між інтересами потерпілого, правопорушника та суспільства, а також на реалізацію принципів гуманізму та економії кримінальної репресії.