Поняття принципу субсидіарності в праві ЄС

Анотація

У статті розглядається принцип субсидіарності як один із ключових правових і політичних принципів функціонування Європейського Союзу (далі – ЄС). Досліджується походження цієї концепції, яка має свої корені у християнській соціальній доктрині, зокрема у католицькому соціальному вченні. Тут субсидіарність визначалась як принцип, що регулює розподіл відповідальності між індивідом, громадою та державою. У правовій системі ЄС субсидіарність виступає механізмом для визначення оптимального співвідношення повноважень між наднаціональними інституціями Союзу та державами-членами, забезпечуючи баланс між інтеграцією та збереженням суверенітету.

У статті розглядається нормативна база, яка закріплює принцип субсидіарності, такі як Єдиний європейський акт, Маастрихтський та Амстердамський договори, Протокол № 2 про принципи субсидіарності та пропорційності й Лісабонський договір. Окрема увага приділяється різниці між поняттями негативної та позитивної субсидіарності, а також способам інтерпретації цього принципу в теорії права ЄС.

Було приділено увагу ролі Суду ЄС у розвитку практики застосування субсидіарності, аналізуючи ключові судові рішення, що ілюструють складнощі застосування цього принципу в умовах розширення компетенцій Союзу. Зазначається, що хоча Суд ЄС зазвичай застосовує стриманий підхід щодо контролю за дотриманням субсидіарності, закріплення її як юридично обов’язкового принципу сприяє формуванню інституційного діалогу між державами-членами та органами Союзу.

Особлива увага приділяється перспективам використання принципу субсидіарності у процесі правової інтеграції України в ЄС. У статті стверджується, що ефективне впровадження цього принципу може стати важливим інструментом гармонізації українського законодавства з європейським правом, водночас забезпечуючи збереження національної правової специфіки.