Євроінтеграція аграрного сектора України: виклики та перспективи виконання зобов’язань

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу європейської інтеграції аграрного сектора України, викликів і перспектив, які постають на цьому шляху. Автор наголошує на посиленні нагальності євроінтеграційних процесів у контексті повномасштабної агресії РФ, що робить членство України в ЄС пріоритетом державної політики.

У дослідженні розглянуто історичний аспект взаємовідносин Україна-ЄС, починаючи з офіційного закріплення наміру України розвивати відносини з ЄС у Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 року «Про основні напрями зовнішньої політики України» та визнання ЄС незалежності України у грудні 1991 року. Проаналізовано ключові правові акти, що визначили курс на євроінтеграцію, зокрема Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС від 14 червня 1994 року, яка заклала перші правові основи для розвитку співпраці, та Угоду про асоціацію між Україною та ЄС у 2014 році. Підкреслено, що Угода про асоціацію зобов’язує Україну поступово впроваджувати європейські норми і вимоги у сферах безпеки харчових продуктів, контролю за використанням пестицидів, етики поводження з тваринами, підвищення конкурентоспроможності агросектора, покращення прозорості та ефективності ринків, а також створення сприятливих умов для інвестування.

Значну увагу приділено Спільній аграрній політиці ЄС як орієнтиру для адаптації української аграрної політики, що є наднаціональною системою заходів для розвитку стійкого та конкурентоспроможного сільського господарства. Відтак автор зазначає, що Україна демонструє політичну волю та інституційну готовність до масштабних трансформацій. Про це свідчить активізація процесу гармонізації національного законодавства із acquis communautaire після набуття Україною статусу кандидата на вступ до ЄС у червні 2022 року.

Проведено SWOT-аналіз, який виявив сильні сторони українського аграрного сектора, слабкі сторони, можливості та загрози. В статті наголошено, що успішність інтеграції залежить від здатності України підвищити конкурентоспроможність, гармонізувати законодавство та знайти баланс між національними інтересами й вимогами ЄС.