Органи досудового розслідування в Україні та країнах ЄС: порівняльно-правовий аналіз

Анотація

У статті здійснено дослідження інституційного механізму досудового розслідування в Україні у зіставленні з відповідними моделями, що функціонують у правових системах окремих країн Європейського Союзу – зокрема, Федеративної Республіки Німеччина, Республіки Польща та Французької Республіки. Аналізуючи українську модель, звернута увага на її складну структуру, що включає п’ять основних органів – Національну поліцію, Службу безпеки України, Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро та Бюро економічної безпеки – з чітко визначеною законом підслідністю. Особливу увагу приділено інституту дізнання, що з 2020 р. функціонує як окрема процесуальна форма щодо кримінальних проступків. У статті підкреслюється, що така багатосуб’єктність породжує ризики юрисдикційних конфліктів та дублювання повноважень, що негативно впливає на ефективність та оперативність розслідувань.

Порівняльний огляд німецької моделі засвідчив її централізований характер: усі слідчі дії здійснюються поліцією під процесуальним керівництвом прокуратури, яка виступає головним суб’єктом прийняття рішень щодо висунення обвинувачення. Польська система демонструє поєднання централізованого прокурорського нагляду з делегуванням повноважень різним спеціалізованим органам, при збереженні єдиної координаційної ролі прокуратури. Французька модель вирізняється двоступеневістю досудового провадження – поєднанням поліцейського дізнання та судового слідства, що здійснюється слідчим суддею, як незалежною процесуальною фігурою, уповноваженою не лише санкціонувати, але й ініціювати та проводити слідчі дії у тяжких справах.

У результаті порівняльно-правового аналізу зазначено, що актуальними для вдосконалення української моделі є такі напрями: імплементація чітких механізмів координації між слідчими органами, підвищення ролі прокурора як єдиного процесуального керівника, спрощення процедур щодо нетяжких злочинів, а також – потенційне запровадження елементів судового слідства в окремих категоріях справ. У статті наголошується на недоцільності прямого запозичення іноземних практик без урахування особливостей національного правопорядку, але підкреслюється користь поступової адаптації найефективніших європейських підходів у межах стратегії кримінально-правової гармонізації.