Припинення Службою безпеки України кримінальних правопорушень на об’єктах критичної інфраструктури як складник системи протидії: теоретичний та правовий аспекти

Анотація

Cтаття присвячена дослідженню теоретичних та правових засад припинення кримінальних правопорушень на об’єктах критичної інфраструктури України як одного зі складників протидії Службою безпеки України кримінальним правопорушенням. Визначено особливості правової природи припинення, його місце у системі протидії загрозам державній безпеці, схарактеризовано стадії реалізації злочинного наміру та форми реагування спецслужби. Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення поняття «припинення кримінальних правопорушень» у контексті діяльності СБУ. Констатовано, що зазначена діяльність в умовах зростання рівня загроз від кримінальних посягань на об’єкти критичної інфраструктури має важливе значення для забезпечення національної безпеки, економіки, громадського порядку та реалізації національних інтересів України в багатьох сферах.

Проаналізовано основні теоретичні підходи до розуміння припинення кримінальних правопорушень у контексті захисту ОКІ. Зокрема, оперативно-превентивний підхід трактує припинення як активну форму протидії злочинності, що полягає у виявленні осіб, які готують або вчиняють злочини, та недопущенні реалізації злочинного наміру й закінченні злочину. Національно-безпековий підхід розглядає припинення як комплекс оперативно-розшукових, контррозвідувальних та антитерористичних заходів, спрямованих на запобігання загрозам критичній інфраструктурі. Процесуально-правовий підхід визначає припинення як стадію оперативно-розшукової чи кримінально-процесуальної діяльності, що має на меті фіксацію злочинних дій та забезпечення невідворотності покарання. Формально-юридичний підхід акцентує увагу на припиненні як завершальній процесуальній дії, що здійснюється з дотриманням вимог Конституції України. Функціональний (системний) підхід розглядає припинення як складову елементів ризик-орієнтованої системи безпеки, що включає аналітику, протидію, мінімізацію наслідків та відновлення.

Обґрунтовано позицію, що припинення кримінальних правопорушень на об’єктах критичної інфраструктури є багатоаспектним поняттям, яке охоплює комплекс правових, організаційних, оперативно-розшукових, технічних та інших заходів, спрямованих на переривання злочинної діяльності та недопущення настання суспільно небезпечних наслідків. Враховуючи специфіку протидії СБУ кримінальним правопорушенням на ОКІ, традиційне розуміння припинення злочинів потребує суттєвого доповнення та розширення.

Аналіз нормативно-правового регулювання діяльності СБУ здійснюється на кількох рівнях, що включають конституційні норми, закони України, підзаконні нормативно-правові акти, а також міжнародні договори. Особливе значення мають положення Конституції України, законів України «Про національну безпеку України», «Про критичну інфраструктуру» «Про Службу безпеки України», Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, а також спеціальних законів «Про боротьбу з тероризмом», «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» та інші.

Виявлено, що організаційно-правові механізми припинення кримінальних правопорушень реалізуються через систему взаємопов’язаних елементів, що включають суб’єктів припинення, правові підстави їх діяльності, форми та методи реагування на загрози, а також систему взаємодії між різними органами державної влади та суб’єктами господарювання. СБУ виконує низку специфічних функцій, зокрема контррозвідувальний захист від загроз ОКІ, координацію системи боротьби з тероризмом та протидію кіберзагрозам.

Обґрунтовано необхідність застосування інтегрованого підходу до припинення кримінальних правопорушень на ОКІ, який передбачає використання всього спектру правових та організаційних інструментів, доступних СБУ, з урахуванням специфіки конкретної загрози та особливостей об’єкта, що потребує захисту. Особливого значення в контексті припинення кримінальних правопорушень набуває система взаємодії між різними суб’єктами забезпечення безпеки, включаючи міжнародну співпрацю з компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями.