Прокурор як суб’єкт кримінального процесуального доказування під час досудового розслідування

Анотація

Згідно зі ст. 131¹ Конституції України (далі – КУ), ст. 36 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) прокурор у кримінальному провадженні здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва. По суті це означає, що саме на прокурора покладається обов’язок організації процесу досудового розслідування, визначення його напрямів, координація проведення процесуальних дії, забезпечення дотримання під час кримінального провадження вимог законів України. Здійснюючи процесуальне керівництво досудовим розслідування, прокурор має постійний доступ до процесуальної інформації, обізнаний про всі ключові рішення, що приймаються слідчим, зобов’язаний своєчасно усувати порушення закону, та на підставі зібраних під його керівництвом доказів згодом підтримує публічне обвинувачення в суді. Прокурор є тією посадовою особою, яка приймає участь на протязі всього кримінального провадження. Безумовно, на кожній окремій стадії функції і повноваження є різними та відображають особливості того або іншого етапу кримінального провадження. В межах статті розглядаються особливості участі прокурора у процесі доказування під час досудового розслідування. Дана стадія представляє собою регламентовану кримінальним процесуальним законом діяльність органів досудового розслідування, прокурора спрямована на швидке, повне і неупереджене встановлення обставин вчиненого кримінального правопорушення, з тим, щоб кожний, хто його вчинив, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Доказування в кримінальному процесі завжди було однією з найбільш обговорюваних проблем серед науковців та практиків. Така ситуація насамперед пояснюється значенням доказів та процесу доказування. В цілому можна зазначити, що основною метою кримінального провадження є встановлення обставин, які передбачені у ст. 91 КПК. Саме цією статтею визначається фактичний напрям кримінальної процесуальної діяльності, адже для досягнення мети розслідування, справедливого судового розгляду необхідно встановити подію кримінального правопорушення, особу, яка його вчинила, причинно-наслідковий зв’язок між діянням та даною особою. Фактично процес доказування визначає сутність всього кримінального провадження, адже спрямоване на досягнення основних завдань кримінального процесу. Ключову роль у цій діяльності відіграють його уповноважені учасники. Особливо це стосується слідчого (дізнавача) та прокурора, на яких законом покладено обов’язок доказування. Відповідно саме ці учасники кримінального процесу шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів формують вектор кримінального провадження, який визначатиме і хід як досудового розслідування, так і судового розгляду. І хоча суб’єктом, уповноваженим на проведення досудового розслідування, є слідчий, більш значимий вплив на процес доказування у кримінальному провадженні здійснює саме прокурор. Він, будучи процесуальним керівником, повинен контролювати хід досудового розслідування, а в момент складання підозри та затвердження обвинувального акта – об’єктивно оцінити всі зібрані докази насамперед з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності.

Тому, дана стаття присвячена дослідженню діяльності прокурора як суб’єкта доказування в кримінальному провадженні під час досудового розслідування. У роботі проаналізовано чинне законодавство України, наукові дослідження щодо доказової діяльності прокурора в кримінальному процесі. Матеріали статті представляють як теоретичну, так і практичну цінність. Вони можуть бути використані для подальшого наукового дослідження особливостей вітчизняного кримінального процесуального доказування, а також для належного розуміння та здійснення його правозастосовної кримінальної процесуальної діяльності.