Правова природа командної відповідальності

Анотація

У статті досліджується нова для кримінального права України концепція командної відповідальності, яку було імплементовано у зв’язку із ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду і яка знайшла своє відображення у ст. 31-1 КК України. Положення вказаної статті встановлюють умови, за яких військовий командир, інша особа, яка фактично діє як військовий командир, та інший начальник несе кримінальну відповідальність за вчинення будь-якого зі злочинів, передбачених статтями 437-439, 442 і 442-1 КК України, що вчинені підлеглою особою. Акцентується на специфіці такого положення, оскільки командна відповідальність не вписується у традиційні для національного кримінального права інститути співучасті, причетності або опосередкованого виконання. Також здійснено порівняння такої статті з відповідними статтями у закордонному кримінальному законодавстві. Виявлено три способи імплементації командної відповідальності у кримінальний закон, які здебільшого і визначають правову природу такого явища. Констатовано, що вибраний спосіб імплементації розширює підстави для визнання осіб, які наділені певними повноваженнями, суб’єктами відповідних кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, попри те, що об’єктивної сторони складу такого кримінального правопорушення вказані особи не вчиняють. З урахуванням цього, пропонується статтю про кримінальну відповідальність військових командирів, інших осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників розташувати у розділі IV Загальної частини КК України «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт кримінального правопорушення)». Розглядається можливість диференціювати командну відповідальність шляхом формулювання складів кримінальних правопорушень за неповідомлення військовими командирами, іншими особами, які фактично діють як військові командири, та іншими начальниками компетентних органів про кримінальне правопорушення, вчинене підлеглим, та за випадки допущення військовим чи іншим начальником вчинення підлеглим кримінального правопорушення з необережності. Покарання за вчинення таких кримінальних правопорушень має бути більш м’яке, ніж за вчинення злочинів, передбачених статтями 437-439, 442 і 442-1 КК України. Однак необхідність такої диференціації має бути обумовлена практикою застосування норм про командну відповідальність.