Домашнє насильство стосовно чоловіків: юридична невидимість чи реальність?

Анотація

У статті досліджується феномен домашнього насильства щодо чоловіків у контексті сучасної української та міжнародної правової системи. Автори звертають увагу на те, що попри формальну гендерну нейтральність українського законодавства, зокрема статті 126-1 Кримінального кодексу України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», у правозастосовній практиці потерпілі чоловіки залишаються фактично невидимими. Аналіз судових рішень, статистичних даних, результатів досліджень і роботи гарячих ліній засвідчує, що чоловіки рідко звертаються по допомогу, зокрема через суспільні стереотипи, недовіру до правоохоронної системи та брак відповідної інфраструктури підтримки. Найбільш поширеними формами насильства щодо чоловіків є психологічне, фізичне та економічне, тоді як сексуальне насильство взагалі майже не фіксується в юридичній практиці.

У статті підкреслюється, що стереотипна модель «сильного чоловіка» чинить значний психологічний тиск на жертв, змушуючи їх мовчати про насильство. Такі обставини сприяють латентності даної категорії правопорушень та істотно спотворюють загальну картину домашнього насильства в державі. Автори вказують на необхідність системного реагування держави, що має включати не лише правові, а й освітні та соціальні інструменти.

Аналізуються соціальні стереотипи, статистика звернень, а також законодавчі та інституційні механізми реагування на такі випадки. Порушується питання юридичної невидимості цієї категорії постраждалих і пропонуються напрями вдосконалення державної політики щодо захисту чоловіків-жертв насильства.

Розглянуто позитивний зарубіжний досвід Великої Британії, Канади та Угорщини, де вже впроваджено гендерно нейтральні політики з протидії домашньому насильству. У результаті зроблено висновок про нагальну потребу переосмислення суспільних уявлень і юридичних підходів задля формування справді інклюзивної системи захисту жертв, незалежно від їх статі, віку чи соціального статусу.

Зроблено висновки, що для ефективної протидії насильству щодо чоловіків необхідно удосконалити законодавство, розширити систему спеціалізованих послуг підтримки, провести масштабні інформаційні кампанії з подолання гендерних стереотипів, а також запровадити облік випадків домашнього насильства з урахуванням статі потерпілих. Такий підхід сприятиме формуванню справді інклюзивного механізму захисту прав людини в Україні.