Адміністративно-правовий статус та організаційні засади сектору безпеки і оборони України

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз адміністративно-правового статусу та організаційних засад сектору безпеки і оборони України. Визначено, що ефективність державної системи захисту залежить від рівня інституційної організації, розподілу повноважень і своєчасного реагування на виклики. Наголошується на трансформації ключових інституцій під впливом збройної агресії РФ, кібератак, інформаційних загроз, що обумовило необхідність перегляду підходів до управління, впровадження нових механізмів координації та розширення демократичного контролю.

Показано, що сектор безпеки та оборони інтегрує цілий комплекс органів – від Національної поліції, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної міграційної служби до спеціалізованих установ (НАБУ, ДБР, БЕБ) і державних спеціальних служб (СЗР, ГУР МО, УДО, СБУ). Діяльність цих органів ґрунтується на положеннях спеціальних законах, міжнародних зобов’язаннях, що визначає легітимність їхніх рішень.

Розкрито зміст адміністративно-правового статусу як системи прав, обов’язків, гарантій і меж відповідальності. Виокремлено три головні елементи статусу – цільовий компонент (мета, завдання), організаційно-структурний (місце у системі, взаємодія), компетенційний (обсяг повноважень і обов’язків).

Окремо висвітлено місце новостворених інституцій – Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки – у протидії корупції, захисті державних фінансів, упровадженні сучасних підходів до організації правоохоронної діяльності. Розглянуто систему спеціальних служб, функції у сфері розвідки, захисту критичних об’єктів, контррозвідувальної роботи, забезпечення державного суверенітету.

Наголошується на принциповому значенні узгодженості дій, взаємодії органів, наявності чітких нормативних орієнтирів, що формують єдиний безпековий простір. Виокремлено роль СБУ у протидії тероризму, диверсіям, інформаційним загрозам, забезпеченні стабільності державної системи. Зазначено про значну інтеграцію ЗСУ в єдину вітчизняну систему оборони, впровадження стандартів НАТО, розвиток багаторівневої моделі командування і міжвідомчої взаємодії.

У висновках підкреслено, що підвищення стійкості сектора безпеки й оборони пов’язане з удосконаленням адміністративно-правових засад, розвитком професійної культури публічної служби, підвищенням прозорості, відповідальності, забезпеченням демократичного контролю й адаптації до динамічних загроз. Правовий статус суб’єктів сектору визначає можливість ефективного виконання завдань, забезпечення публічного порядку, захисту суверенітету та інтересів громадян України.