Поширення суспільно необхідної інформації: правові невизначеності і потенційні ризики для медіа

Анотація

У статті досліджуються правові аспекти звільнення медіа та їх працівників від юридичної відповідальності за поширення інформації з обмеженим доступом, яка визнається суспільно необхідною (суспільно значимою). Розкривається нормативне підґрунтя такого звільнення, зокрема положення частини третьої статті 117 Закону України «Про медіа», а також пов’язані з цим правові виклики, що постають перед суб’єктами медіа та їх працівників у процесі виконання професійного обов’язку інформувати суспільство про події, явища, факти та обставини, що мають значення для формування громадської думки, забезпечення прозорості діяльності органів влади, реалізації права громадян на доступ до інформації.

У статті проаналізовано правову природу суспільного інтересу як підґрунтя для визнання інформації суспільно необхідною. Показано, що суспільний інтерес має ознаки легітимності та необхідності, формуючись під впливом системи цінностей, переконань, традицій, морально-психологічних чинників та суспільної думки. Водночас наголошено, що в умовах правової невизначеності журналісти змушені самостійно оцінювати суспільну значущість публікації, не маючи гарантій, що така інформація згодом буде визнана судом як суспільно необхідна.

Звертається увага на те, що інститут звільнення від юридичної відповідальності та інститут виключення відповідальності є різними за своєю природою. При поширенні суспільно необхідної інформації журналісти здійснюють суспільно корисну діяльність, яка за своїм характером є правомірною. Тому у таких випадках не може йтися про звільнення від відповідальності – має йтися саме про її виключення. Наголошується на існуванні «сірої зони» відповідальності, де межа між законним здійсненням права на інформування суспільства та можливим правопорушенням є нечіткою. Зауважується на презумпції правомірності дій журналіста, що діє в межах інтересів суспільства. Обґрунтовується потреба у переході від моделі «звільнення» до моделі «виключення» відповідальності, яка відображає суть правомірної, суспільно корисної діяльності, що не містить ознак правопорушення.