Альтернативна (невійськова) служба в Україні та Чеській Республіці: порівняльне дослідження

Анотація

У статті досліджується правове регулювання інституту альтернативної (невійськової) служби в Україні та Чеській Республіці з урахуванням висновків Венеційської комісії щодо стандартів міжнародного права у цій сфері. Здійснюється аналіз положень чинного законодавства України з урахуванням прогалини щодо реалізації права на альтернативну службу під час мобілізації або воєнного стану. Зокрема, звертається увага на обмежений обсяг чинного національного регулювання, яке зводить альтернативну (невійськову) службу до заміни строкової військової служби і не створює умов для її здійснення в особливий період, що суттєво звужує обсяг гарантій свободи совісті. Здійснено порівняльно-правовий аналіз із законодавством Чеської Республіки, яке забезпечує можливість сумлінної відмови від військової служби у тому числі під час правового режиму воєнного стану та передбачає обов’язок виконання трудової діяльності в інтересах держави як альтернативу військовій службі. Такий підхід розглядається як приклад законодавчого балансу між свободою совісті та публічним інтересом оборони держави. У роботі підкреслюється, що можливість реалізації права на альтернативну (невійськову) службу не повинна виключатися в особливий період, а її фактична відсутність в українському регулюванні суперечить загальновизнаним міжнародним стандартам. Обґрунтовано доцільність реформування національного законодавства із запозиченням кращих практик європейських держав, зокрема Чеської Республіки, в якій забезпечується реальне функціонування альтернативної (невійськової) служби як правової форми сумлінної відмови від військової служби. Запропонована модель базується на невтручанні держави у внутрішнє переконання особи, натомість спрямована на створення ефективного механізму її залучення до виконання обов’язку перед суспільством не у формі військової служби, що відповідає принципам демократичної правової держави. Зроблені висновки мають міждисциплінарне значення, оскільки стосуються як конституційних гарантій прав людини, так і організації системи національної безпеки з урахуванням необхідності підтримки публічного порядку в кризовий час.