Податкова юрисдикція держави: співвідношення національного законодавства та міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування

Анотація

У статті досліджено теоретичні та практичні аспекти визначення податкової юрисдикції держави в контексті сучасних глобалізаційних процесів та міжнародних податкових відносин. Актуальність теми зумовлена зростаючою інтенсивністю транскордонних економічних операцій, що призводить до виникнення складних правовідносин, в яких класичне розуміння державного суверенітету, тісно пов’язане з фізичною територією, виявляється недостатнім. Проаналізовано підходи вітчизняних науковців до визначення поняття «юрисдикція» та виявлено внутрішню суперечність при їх застосуванні до податкової сфери, яка за своєю суттю виходить за межі державних кордонів.

Метою статті є удосконалення теоретичного підходу до визначення податкової юрисдикції та розробка практичної моделі її застосування в умовах дії міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування. Для досягнення мети було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, зокрема системний, порівняльно-правовий та історико-правовий аналіз.

У роботі обґрунтовано, що податкову юрисдикцію слід визначати не через територіальні межі, а через концепцію економічної прив’язки особи до держави. Ця прив’язка реалізується через два фундаментальні принципи: принцип резидентства, що поширює юрисдикцію на всіх резидентів держави щодо їхнього світового доходу, та принцип джерела доходу, що поширює юрисдикцію на нерезидентів щодо доходів, отриманих на території держави. Підтверджено, що такий підхід імплементовано в Податковому кодексі України, відповідає законодавству провідних іноземних країн (США, Велика Британія, Німеччина) та має глибоке історичне підґрунтя, закладене ще в роботах Фінансового комітету Ліги Націй у 1920-х роках.

Особливу увагу приділено проблемі міжнародного юридичного подвійного оподаткування як неминучому наслідку перетину податкових юрисдикцій різних держав. Доведено, що основним інструментом її вирішення є двосторонні угоди, які встановлюють механізми добровільного самообмеження державами свого податкового суверенітету. Науковою новизною статті є розробка та обґрунтування дворівневого алгоритму застосування податкового законодавства за наявності міжнародного договору. На першому рівні визначається базове податкове зобов’язання виключно на основі національного законодавства. На другому рівні міжнародний договір виступає як коригуючий механізм, що обмежує, модифікує або скасовує податкові права держави, визначені на першому рівні. Цей алгоритм систематизує правозастосовну практику та забезпечує правову визначеність для всіх учасників правовідносин.