Взаємозв’язок корупційних проявів та порушення прав людини: український контекст

Анотація

Вказується, в сучасній українській державі корупція перетворилася на системну проблему, що вийшла за межі локальних проявів і стала реальною загрозою для національної безпеки та конституційного ладу країни. Корупційні схеми охоплюють не лише економічну та політичну площини, а й чинять безпосередній руйнівний вплив на забезпечення основоположних прав і свобод громадян. Попри наявність розгалуженого національного законодавства у сфері прав людини та значну кількість ратифікованих міжнародних правових документів, Україна демонструє критично низьку ефективність функціонування інститутів захисту прав людини у контексті боротьби з корупцією. Відзначено, результати моніторингових досліджень фіксують недостатній рівень правової культури суспільства, пасивність громадян у захисті власних прав та істотний дисбаланс між законодавчими нормами і реальною практикою державного гарантування прав людини.

Стаття присвячена комплексному дослідженню взаємозв’язку між корупційними проявами та порушенням прав людини в сучасній Україні. Автор аналізує корупцію не лише як економічну чи політичну проблему, а як системний фактор, що підриває фундаментальні права і свободи людини та створює загрозу національній безпеці й конституційним засадам держави. У дослідженні розкрито механізм самовідтворення корупції, за якого одне корупційне діяння породжує інші, формуючи системну деградацію суспільних цінностей. Особливу увагу приділено аналізу таких руйнівних корупційних форм як непотизм, фаворитизм і протекціонізм, які не тільки безпосередньо порушують права окремих осіб, але й створюють умови для появи псевдофахівців. Дослідження засвідчує наявність очевидного причинно-наслідкового взаємозв’язку між корупцією та порушенням прав людини, де корупційні схеми найбільше вражають соціально незахищені групи населення – малозабезпечених громадян, пенсіонерів, осіб з інвалідністю, мігрантів. Незважаючи на розвинену національну законодавчу базу з прав людини та велику кількість ратифікованих міжнародних правових актів, в Україні спостерігається критично низький рівень правової культури населення та ефективності механізмів захисту прав людини. Автор обґрунтовує необхідність комплексного підходу до протидії корупції, що включає не лише правові механізми, але й розвиток громадянського суспільства, забезпечення свободи слова, підвищення прозорості влади та формування дієвих механізмів громадського контролю. Дослідження доводить, що подолання корупції в Україні неможливе без одночасного зміцнення системи захисту прав людини, підвищення правової культури громадян і врахування культурних, ментальних та історичних особливостей українського суспільства.