Архітектоніка механізму сучасного українського правового регулювання скидів речовин у поверхневі води

Анотація

У статті досліджуються особливості загальної побудови (структури) та складу інструментів сучасного українського правового механізму регулювання викидів (скидів) речовин у поверхневі води з точкових джерел. Правове регулювання надходження забруднювальних речовин у довкілля та, зокрема боротьба з речовинним забрудненням вод, є пріоритетними напрямками державної екологічної політики й здійснюються одночасно з наближенням до європейського законодавства у водному секторі. Наразі український правовий механізм регулювання емісії речовин у навколишнє природне середовище перебуває на етапі докорінних реформ, які стосуються відповідної наукової парадигми, поняттєвих і структурних особливостей та правових інструментів. Порівняльно-аналітичним шляхом визначено, що зазначений механізм наразі поєднує в одному комплексі – правові інструменти української версії Директиви про промислові викиди 2010/75/ЄС, частину Директиви 2000/60/ЄС про встановлення рамок заходів Спільноти в галузі водної політики, гармонізовану з Водним кодексом України, та залишки застарілого українського механізму правового регулювання скидання забруднювальних речовин зі зворотною водою. Така структура механізму правового регулювання викидів (скидів) речовин у поверхневі водні об’єкти робить наближення українського водного законодавства до вимог законодавства ЄС в частині якості поверхневих вод однією з найважчих проблем гармонізації усього українського екологічного законодавства до the EU environmental acquis і ускладнює дозвільний режим водокористування. Розглянуто структурні особливості та інструменти трьох головних компонентів сучасного правового механізму регулювання, виявлено існування неузгодженостей між ними та проблеми, які можуть перешкоджати господарській діяльності водокористувачів та правозастосуванню у цій сфері. Зроблено висновок, що зазначений механізм, його архітектоніка та інструменти створюють ризики порушень законодавства, передумови виникнення випадків екологічних негараздів та проявів корупції у дозвільній діяльності. Наголошується на необхідності скорішого реформування зазначеного інституту правового регулювання. Окреслюються першочергові завдання реформування, головним з яких є позбавлення застарілого еколого-правового принципу, що буде сприяти адаптації сфери водокористування до вимог сталого розвитку в повоєнний період.