Право на безпечне навколишнє природне середовище в практиці Європейського суду з прав людини

Анотація

Наукова стаття присвячена дослідженню практики Європейського суду з прав людини у сфері забезпечення права на безпечне навколишнє природне середовище. Актуальність теми зумовлена глобальними екологічними проблемами, такими як зміна клімату, забруднення та виснаження ресурсів, що становлять загрозу здоров’ю та безпеці людини. Розглянуто еволюцію концепції права на безпечне довкілля, що виникла наприкінці ХХ століття у відповідь на екологічні виклики та усвідомлення зв’язку між станом довкілля і здоров’ям. Проаналізовано ключові міжнародні акти, що сприяли розвитку екологічного права та закріпленню цього права в конституціях понад 150 країн. Акцентовано увагу на визнанні права на безпечне довкілля на рівні Європейського Союзу. Хоча Європейська конвенція з прав людини прямо не закріплює право на безпечне навколишнє природне середовище, Європейський суд з прав людини сформував значну прецедентну базу для його захисту, опосередковано через статті, що гарантують право на життя та повагу до приватного і сімейного життя. Суд визнає, що екологічні фактори (шум, запахи, забруднення) можуть порушувати ці права, навіть якщо не становлять прямої загрози здоров’ю, але суттєво погіршують якість життя та можливість користуватися житлом. На державу покладається обов’язок захисту довкілля. Європейський суд з прав людини зобов’язує держави забезпечувати прозорість екологічної інформації, участь громадськості та судовий захист, водночас допускаючи, що охорона довкілля може виправдовувати обмеження інших прав, наприклад, права власності. Застосовується принцип «de minimis», що вимагає достатньої суттєвості впливу екологічних факторів. Держава несе позитивний обов’язок забезпечувати належне нормативно-правове регулювання для захисту екологічних прав.

Висвітлено проблеми реалізації цього права в світі, зокрема неефективний контроль та складність притягнення до юридичної відповідальності. Наголошується, що захист довкілля все частіше досягається через процесуальні механізми прав людини. Попри відсутність прямого закріплення, ЄСПЛ через свою практику суттєво сприяє захисту права на безпечне довкілля.