Legatum & Fideicommissum в сучасному спадковому праві України та окремих держав ЄС

Анотація

У цій статті розглядаються сприйняття, трансформація та правове значення інститутів римського права legatum та fideicommissum у контексті сучасного спадкового права в Україні та окремих державах-членах Європейського Союзу.

Ці класичні механізми розпорядження майном, що мають коріння в jus civile та пізнішому імперському праві, дали початок позадоговірним зобов’язанням на користь третіх осіб, які були по-різному збережені, адаптовані та кодифіковані в спадкових режимах континентальних правових систем. У статті проведено доктринальний та порівняльний аналіз їх функціональних аналогів, зокрема zapis zwykły, dalszy zapis та zapis windykacyjny за Цивільним кодексом Польщі та testamentinė išskirtinė за Цивільним кодексом Литви, проілюстровано, як такі інструменти створюють для спадкоємців обов’язки, що підлягають примусовому виконанню, щодо призначених бенефіціарів. Увага приділяється правовій класифікації цих конструкцій, умовам їх виникнення, механізмам їх виконання та їх ролі у формуванні гібридної моделі спадкування, що поєднує заповідальну автономію із соціальною відповідальністю.

У дослідженні також критично розглядається можливість інтеграції цих інструментів в українську правову систему в світлі процесів європейської конвергенції та правової гармонізації, зокрема в більш широкому контексті руху України до вступу в ЄС. За допомогою міждисциплінарного підходу, що спирається на римське право, сучасні цивільні кодифікації та міжнародне приватне право, у статті обґрунтовується концептуальна актуальність та практична корисність позадоговірних заповідальних зобов’язань як засобу підвищення справедливості, правової визначеності та гнучкості спадкового права.

Висновки мають як теоретичний інтерес, так і практичне значення, особливо в юрисдикціях, які прагнуть модернізувати свої режими спадкування відповідно до європейських стандартів, зберігаючи при цьому культурно вкорінені правові традиції.