Доступ до інтернету – унікальне право, елемент права на гідне життя або засіб, що забезпечує право на гідне життя?

Анотація

Поняття держави загального добробуту, що часто вживається в юридичній літературі, утворює складну систему відносин і спрямоване на забезпечення людського задоволення та щастя, а також прямо декларується чи підкреслюється як найвища мета в основних законах більшості розвинених країн сучасності. Право на гідне життя, спрямоване на забезпечення найнеобхідніших потреб всіх людей у гідних умовах, утворює складну систему та має відносний характер і включає низку правових елементів. Ми не можемо уявити реалізацію права на гідне життя сучасної людини без її доступу до Інтернету. Ця ідея підтверджує себе в кількох напрямах. Так, отримання будь-якої інформації з Інтернету, встановлення соціалізації та віртуального спілкування через Інтернет, реалізація свободи думки і слова, здійснення віртуального спілкування, що є однією з духовних потреб, є яскравими прикладами цього. Відповідне право, будучи частиною гідного життя, також відіграє ключову роль у захисті інших основних прав, виступаючи критерієм сприятливого рівня життя людей і громадян у державі, об’єднує кілька елементів прав, таких як праця, соціальний захист, відпочинок, харчування, вода, одяг, санітарія, житло, здоров’я, освіта, шлюб, здорове довкілля і тощо. Крім того, відмінності між людьми у відповідній галузі призводять до цифрової нерівності, яка своєю чергою призводить до соціальної нерівності. Ось чому, відходячи від простого поняття технології, Інтернет слід визнати унікальним правом, необхідним для мінімально гідного життя, і прийняти його як один із важливих елементів системи права на гідне життя. Доступність Інтернету створює позитивні зобов’язання для держав, потребує відповідних дій та регулювання як з боку держав, так і з боку міжнародних організацій та спрямована на адекватне управління використанням. Протягом усієї статті автор наводить дієві аргументи на користь визнання доступу до Інтернету як унікального правового поняття, виведення його зі сфери дії як засобу реалізації інших основних прав людини, внесення змін до існуючих універсальних документів у цій сфері, певних зобов’язань держав у цьому напрямі та чинних нормативних актів, а також визнання Інтернету невід’ємним елементом системи права на гідне життя.