Роль інституту довірчої забезпечувальної власності у правовому механізмі функціонування суб’єктів агробізнесу

Анотація

Стаття присвячена дослідженню особливостей та значення інституту довірчої забезпечувальної власності для підвищення ефективності кредитування суб’єктів агробізнесу. Визначено, що належне правозастосування нормативних положень інституту довірчої забезпечувальної власності є запорукою підвищення рівня фінансування їх діяльності.

Зауважено, що стабільна та послідовна система кредитування суб’єктів агробізнесу є важливою гарантією їх економічної ефективності, що, в свою чергу, забезпечує належну реалізацію первинних функцій таких суб’єктів та забезпечення населення країни продукцією сільськогосподарського призначення. Дієвий механізм кредитування суб’єктів агробізнесу безпосередньо залежить від належності та своєчасності повернення коштів боржником, що в умовах сьогодення в контексті ведення агробізнесу пов’язано з рядом ризиків, які обумовлені специфічним характером діяльності у аграрній сфері.

Визначено, що аграрна господарська діяльність характеризується рядом особливостей, які спричинені прямим зв’язком з навколишнім природнім середовищем та його впливом на її ефективність. У зв’язку з цим, вказаний вид діяльності має високий рівень ризикованості. Також, важливим чинником формування ризикованості аграрної діяльності є її сезонний характер.

Автор зазначає, що природа забезпечувальної довірчої власності обумовлюється її похідним характером, а також функціональним спрямуванням, пов’язаним із забезпеченням виконання зобов’язання. Такий спосіб забезпечення виконання зобов’язання має речовий характер. Це відображається в правовому титулі майна, відповідно до договору про встановлення довірчої власності. Автор дійшов висновку про те, що користувачем об’єкту довірчої власності за загальним правилом позиціонується довірчий засновник – боржник за первинним зобов’язанням. Важливо відзначити, що це є позитивним аспектом в контексті ведення аграрного бізнесу, оскільки його суб’єкти можуть використовувати такий спосіб забезпечення виконання зобов’язання для отримання кредиту, однак без фактичного вилучення стратегічно важливих об’єктів з виробничих процесів.