Проблеми правового регулювання відносин, об’єктом яких є тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності

Анотація

Стаття присвячена дослідженню проблеми правового регулювання відносин, об’єктом яких є тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності (далі – Тимчасова споруда). Дослідження проблем правового регулювання відносин з використання Тимчасових споруд є актуальним в умовах сьогодення, оскільки чинне законодавство не містить достатньої кількості правових засобів для чіткої регламентації цієї галузі суспільних відносин, що створює цілу низку юридичних колізій у сфері регулюванні правовідносин з використання Тимчасових споруд.

Особливу увагу в статті присвячено проблематиці нормативного регулювання правових відносин з використання Тимчасової споруди як рухомої речі в розумінні цивільного права, зокрема як об’єкта права власності, та юридичній відповідальності за порушення порядку встановлення Тимчасової споруди тощо.

У статті проаналізовано норми Цивільного кодексу України [3], Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» [1], Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності [2], які визначають поняття та ознаки Тимчасових споруд, порядок їх розміщення у випадках, визначених чинним законодавством України, а також особливості та межі здійснення речових прав стосовно тимчасових споруд.

Окрема увага була приділена аналізу норм чинного законодавства, які дозволяють визначити категорію речей, до якої можна віднести Тимчасову споруду, а також визначити правовий статус останньої як об’єкта права власності. Автор зробив акцент на дослідженні питання відповідальності за порушення встановленого законом порядку розміщення та користування Тимчасовою спорудою. Під час дослідження було встановлено, що механізм правового регулювання відносин з використання Тимчасових споруд є недосконалим, адже останній не містить правових засобів, які б передбачали юридичну відповідальність особи за порушення встановлених правил щодо користування Тимчасовими спорудами, а також відносили Тимчасову споруду до категорії речей (рухомих чи нерухомих) та визначали останню як об’єкт права власності в цілому.

На підставі аналізу норм чинного законодавства були зроблені висновки, які дозволяють стверджувати, що механізм правового регулювання відносин з використання Тимчасової споруди не містить достатньої кількості правових засобів, які здатні визначити її як повноцінний об’єкт суспільних відносин, адже норми чинного законодавства чітко не визначають Тимчасову споруду як рухому річ у розумінні цивільного права та не відносять її до об’єктів права власності. Регулювання відносин, об’єктом яких виступають Тимчасові споруди, з урахуванням зазначених юридичних прогалин, здійснюється за допомогою судової практики, що, своєю чергою, створює юридичну невизначеність.

Також був зроблений висновок і про те, що значного вдосконалення потребує механізм правового регулювання відносин, об’єктом яких виступає Тимчасова споруда в частині юридичної відповідальності. Адже чинне законодавство не містить жодної норми, на підставі якої можна притягнути до юридичної відповідальності осіб, які порушують вимоги, що висуваються до використання Тимчасових споруд.

З урахуванням проведеного дослідження був зроблений загальний висновок про те, що механізм правового регулювання відносин, об’єктом яких виступає Тимчасова споруда, потребує ретельної уваги з боку законодавця, а тому єдиним інструментом удосконалення такого механізму є закріплення на законодавчому рівні комплексу юридичних засобів, які усунуть наявні прогалини, що перешкоджають учасникам правовідносин повноцінно реалізовувати свої права стосовно такого об’єкта правовідносин, як Тимчасові споруди.