Судова практика застосування норми ч. 2 ст. 432 ЦПК України: питання універсалізму правових підходів

Анотація

Серед процесуальних питань, пов’язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), вміщених у Розділі VІ ЦПК України статтею 432 Кодексу унормовано умови й підстави виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Аналіз судової практики щодо застосування норми ч. 2 ст. 432 ЦПК України (визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню) дозволив автору поставити під питання універсальність процесуальної норми – в контексті її правозастосування.

Автором констатовано, що названу норму роз’яснено Верховним Судом виключно стосовно зобов’язальних правовідносин, оскільки підставами припинення цивільно-правових зобов’язань, хоч і «зокрема», що вказує на невичерпність переліку, але зазначено лише норми глави 50 розділу І книги п’ятої ЦК України.

Відсутність у роз’ясненні згадки про речові правовідносини трансформується у судові рішення, які прямо суперечать правовим позиціям Верховного Суду – в частині застосування інститутів зобов’язального права до речових правовідносин. Одночасно, застосовується довільне тлумачення змісту поняття «добровільне виконання» боржником свого обов’язку, оскільки добровільним визнається виконання лише до відкриття виконавчого провадження.

В результаті аналізу встановлено, що конструкція із зазначенням підстав припинення цивільно-правових зобов’язань, включаючи концепцію поділу підстав для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню на матеріально-правові та процесуально-правові, сформульована ще стосовно норми частини 4 статті 369 ЦПК України (в редакції Закону № 1618-IV). Попри візуальну подібність норм ч. 4 ст. 369 ЦПК України (в редакції Закону № 1618-IV) та ч. 2 ст. 432 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII), застосування лінгвістичного підходу при їх тлумаченні дозволило дійти висновку, що «припинення» і «добровільне виконання» обов’язку боржником чи іншою особою є двома самостійними підставами визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Зроблено висновок, що аналізована судова практика за відсутності правових позицій Верховного Суду заперечує універсальний характер норми ч. 2 ст. 432 ЦПК України, і така практика, в силу ч. 2 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному перегляду.