Правосуб’єктність штучного інтелекту: майбутнє чи ілюзія?

Анотація

Стаття присвячена дослідженню однієї з найактуальніших проблем сучасного права – можливості наділення штучного інтелекту правосуб’єктністю. У контексті стрімкого розвитку технологій та впровадження систем штучного інтелекту у всі сфери життєдіяльності людини постає критично важливе питання щодо правового статусу ШІ та відповідальності за наслідки його діяльності.

Автор здійснює детальний аналіз структурних елементів правосуб’єктності – правоздатності, дієздатності та деліктоздатності – у контексті їх потенційного застосування до систем штучного інтелекту. Особлива увага приділяється питанню можливості притягнення ШІ до юридичної відповідальності, що є ключовим аспектом для визначення його правового статусу.

Дослідження базується на аналізі новітньої нормативної бази, зокрема Акту про штучний інтелект Європейського Союзу та Рамкової конвенції Ради Європи про штучний інтелект та права людини, а також на працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Розглядаються різні підходи до вирішення проблеми, включаючи концепцію створення окремої категорії «електронної особи».

На основі комплексного аналізу автор доходить висновку про недоцільність наділення штучного інтелекту правосуб’єктністю на сучасному етапі розвитку технологій та права. Обґрунтовується позиція, що ШІ має розглядатися як об’єкт права та інструмент у руках людини, а не як автономний суб’єкт правовідносин. Головними аргументами є: відсутність у ШІ вольового та емоційного компонентів, неможливість нести самостійну юридичну відповідальність, залежність від людини-розробника або користувача, а також потенційні ризики для забезпечення основоположних прав людини.

Автор наголошує на необхідності збереження людиноцентричного підходу у праві та зосередженні зусиль на створенні ефективних регуляторних механізмів для систем штучного інтелекту, що відповідають принципам захисту людських прав, прозорості, відповідальності та недискримінації.